У пошуках власного “я”: антиколоніальний дискурс радянського українського кіно 1920-тих рр.

Lecture by Yana Prymachenko, Senior Researcher at the Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine, and Visiting Scholar at Princeton University.

In 1922, the All-Ukrainian photo and cinema office (Ukrainian abbreviation – VUFKU) was created. It was a vertically integrated structure with a closed cinema production and distribution cycle. The VUFKU had a difficult task – to fill the cinema with Ukrainian content and create national cinematography. Young Ukrainian Soviet cinema had to overcome the colonial legacy of the tsarist’s time. The script crisis affected the movie production. There was a constant shortage of Ukrainian-trained personnel, especially film directors and actors, who could satisfy the demands for new images. Despite hardships, Ukrainian silent movie production thrived. VUFKU imported its production abroad and became a rival to Russian-based production studios, which caused a ‘customs war’ between the Russian and Ukrainian Soviet Republics.

Ukrainian cinema denied the right of the former colonial rule to stay the re-translator of new ideas, technical achievements, and cultural progress of the West. Ukrainization gave the voice to Ukrainian artists to form the image of Ukraine by themselves. The overcoming of consequences caused by the colonization of Ukrainian discourse by tsarist Russia that in official Soviet ideology was treated as a “prison of peoples” opened to the Kremlin leaders the unexpected truth about Ukrainian identity, that Ukraine has more civilization ties with Europe than with Moscow.

Yana Prymachenko is a senior researcher at the Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine. In the fall of 2022, she joined the History Department at Princeton University as a visiting scholar. Her research interests vary greatly, ranging from Soviet culture of the 1920s-1930s, the history of the Second World War, memory politics in Russia and Eastern Europe, to the study of Soviet propaganda and informational wars. She has made a significant media contribution to promoting historical knowledge in the public sphere. Her current research focuses on the mediatization of history and historical fakes in media.

У ПОШУКАХ ВЛАСНОГО ‘Я’: АНТИКОЛОНІАЛЬНИЙ ДИСКУРС РАДЯНСЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО КІНО 1920-Х РОКІВ

доповідь Яни Примаченкокандидата історичних наук, старшої наукової співробітниці Інституту історії НАН України, запрошеної дослідниці Принстонського університету

У 1922 році було створено Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ). Це булавертикально інтегрована структура із замкнутим циклом виробництва та прокатукінопродукції. Перед ВУФКУ стояло складне завдання – наповнити кінематографукраїнським контентом і створити національний кінематограф. Молоде українськерадянське кіно мало подолати колоніальну спадщину царських часів. Сценарна криза вплинула на кіновиробництво. Постійно бракувало підготовлених в Україні кадрів, особливо режисерів та акторів, які могли б задовольнити попит на нові образи. Незважаючи на труднощі, українське виробництво німого кіно процвітало. ВУФКУ імпортувало свою продукцію за кордон і стало конкурентом російським кіностудіям, що спричинило «митну війну»; між Російською та Українською радянськими республіками.

Українське кіно заперечувало право колишньої метрополії залишатися ретранслятором нових ідей, технічних досягнень і культурного прогресу Заходу. Українізація надала право українським митцям самим формувати образ України. Подолання наслідків колонізації українського дискурсу царською Росією, яка в офіційній радянській ідеології трактувалася як «тюрма народів»;, відкрило кремлівським лідерам несподівану правду про українську ідентичність, про те, що Україна має більше цивілізаційних зв’язків з Європою, ніж з Москвою.

Яна Примаченко – старший науковий співробітник Інституту історії України Національної Національної академії наук України. Восени 2022 року вона приєдналася до історичного факультету Прінстонського університету як запрошена дослідниця. Її дослідницькі інтереси широко варіюються від радянської культури 1920-30-х років, історії Другої світової війни, політики пам’яті в Росії та Східній Європі до вивчення радянської пропаганди та інформаційних війн. Вона зробила значний медійний внесок у просування історичних знань у публічну сферу. Її поточні дослідження зосереджені на медіатизації історії та історичних фейках у медіа.