September 26, 2009
періоду української історії, який прийнято називати Руїною — добою
по смерті Богдана Хмельницького, часу відвертої громадянської війни, інтервенції сусідів України і подальшого знищення залишків
надбань минулих років визвольної війни.
Конотопська битва залишалася довгий час ледве не забороненою темою в російській та особливо радянській історіографії. Протягом століть інформація про неї замовчувалася, бо правда про події під Конотопом розвінчувала багато великодержавних мітів, особливо про «споконвічне прагнення українців до союзу з Росією».
26 вересня 2009 року в Науковому Товаристві ім. Шевченка у Нью-Йорку відбулася чергова лекція, яку прочитав професор Юрій Гаєцький. Тема лекції: „До 350-ліття Битви під Конотопом: про замовчувану перемогу козацького війська гетьмана Виговського над Москвою” багатьма гранями пов’язана з попереднім круглим столом до 300-річчя смерти гетьмана Мазепи і викликала значний інтерес місцевої української громади. У вступному слові ведучий програми Василь Махно представив доповідача і наголосив на актуальності досліджень, присвячених боротьбі української гетьманської держави за унезалежнення від Московського царства.
 |
| Юрій Гаєцький |
Узявши слово, професор Юрій Гаєцький відзначив, що протягом століть інформація про Конотопську битву замовчувалася, бо правда про ті події розвінчувала багато великодержавних мітів, особливо про „споконвічне прагнення українців до союзу з Росією“. Ворожа тенденційність і відверті фальсифікації офіційної російської історіографії щодо Конотопської битви закорінені у тривалому колоніяльному становищі України. Час віддати належне особі Івана Виговського, який по праву посідає почесне місце в пантеоні українських героїв.
Доповідач розповів про маловідомі обставини, пов’язані з укладенням Іваном Виговським Гадяцького договору з Польщею. Договір було підписано 16 вересня 1658 року після приборкання гетьманом бунту полтавського полковника Максима Пушкаря й розриву Переяславської угоди з Москвою. За цим договором Україна як „Велике Князівства Руське” мала входити на рівних правах у федерацію з Польщею і Литвою під правлінням спільно обираного короля. Православне віровизнання зрівнювалося в правах із католицьким. Угода, хоча й з певними застереженнями, була схвалена польським сеймом.
Лектор розповів про особисті якості Юрія Немирича, генерального полковника Київського воєводства, призначеного відтак канцлером Великого Князівства Руського: саме цього політика мають за справжнього ініціятора Гадяцького договору. На прикладі історичної постаті Юрія Немирича було розкрито низку причин, що призводили до хронічних невдач української провідної верстви утвердити власну державну суверенність. Серед цих причин називалися, зокрема, недооцінка важливости тісніших зв’язків із Запорізькою Січчю, відірваність вождів від повсякденного життя низових українських станів, і то навіть у таких, здавалося б малозначних деталях, як одяг, мова, „латинські” манери. За словами доповідача, недостатньо бути добрими вояками, треба ще бути добрими політиками.
Професор Юрій Гаєцький неодноразово побував в Україні на місці Конотопської битви. Укріплення Конотопа в ХVІІ століті були досить міцними, до того ж тогочасну фортецю з різних сторін оточували болота, що заважало використовувати важку кавалерію та артилерію близько від міста.
Під час лекції демонструвалися цікаві прозірки. Частина з них представляла сучасний вигляд місцевости, інші – ілюстрували історичні джерела, пов’язані з тією історичною епохою. Події навколо Конотопської битви добре відомі завдяки хронікам, залишеним козацькими літописцями: Карпом Мокрієвичем, Петром Забілою, а особливо Романом Ракушкою-Романовським, – відзначив лектор. Страх Москви перед Гадяцьким договором і загрозою втратити зверхність над Україною і привело до вторгнення військ Григорія Ромодановського та Олексія Трубецького на українські землі.
 |
Далі доповідач говорив п
ро те, що Конотопська битва завершилася однією з найбільших поразок московського війська у 17 столітті. З боку переможених загинуло близько тридцяти тисяч вояків, завдяки умілій засідці полком Івана Богуна у прилеглих болотах була потоплена добірна кіннота ворога. Основу кавалерійських відділів складали діти родовитих бояр. Наклали головою такі московські князі, як Бутурлін (горезвісний посланник царя Олексія при укладенні Переяславської угоди 1654 року), Куракін, Пожарський, Скуратов, інші бундючні воєводи.
Як відзначив професор Юрій Гаєцький, з мілітарних здобутків, які б значні вони не були, можна скористатись насамперед при умові єдиної політичної волі. Якраз цієї волі українській провідній верстві у вирішальні моменти не вистачало. А надто в умовах, коли під боком, на півночі, утвердився такий запеклий ворог української суверенности, якому у світовій історії не було аналогів. Офіційні, навіть освячені церквою, договори з московською владою облудно порушувалися, а приязні обіцянки кремлівських зверхників увійшли у приказку: щербатої копійки варті. Лектор додав, що Москва завжди вміла грати на людських недоліках українських вождів, – у сімнадцятому столітті це були і схильність Івана Сірка до нерозважливих військових експедицій, і надмірні особисті амбіції Якима Сомка, Івана Брюховецького, і зрадливі вчинки Тимоша Цицюри, Василя Золотаренка. Надто багато різних причин склалося на те, що політична спадкоємиця Орди – Москва накинула вікове ярмо на багатостраждальну Україну.
Наприкінці було наголошено, що славетна перемога України над Москвою в Конотопській битві показала: московське військо не можна вважати непереможним, а успіх приходить тоді, коли гартується єдність і немає сумнівів у власних силах. Тим-то не Берестечко, не Полтава, а саме Конотоп є символом невмирущої слави українського військового мистецтва, – до такого однозначного висновку підвів авдиторію професор Юрій Гаєцький.
Пресова група НТШ-А
 |
 |
 |
| Святослав Вишневський | Анна Процик | Микола Ненадкевич |
Фото: Володимира Ткаченка