перегляд документального фільму SALT IN THE AIR кінодокументаліста Енріко Куллена

November 1, 2014


У фільмі представлено пейзажі провінційної меланхолії, історію соледобування та соляних копалень у карпатському містечку Солотвино в Україні. Фільм перемежовано розповідями місцевих мешканців із пейзажами життя, в яких мають місце й соляні шпиталі для хворих астмою, і боротьба шахтарів за своє виживання.

Енріко Куллин

1 листопада 2014 року у Науковому Товаристві ім. Шевченка в Америці відбувся перегляд документального фільму американського режисера Енріко Куллена під назвою “Salt in the Air” (“Сіль у повітрі”). Останнім часом таких кіновечорів у суботніх програмах НТШ-А для публіки стає більше, і вони приваблюють щораз більше творчої молоді як із числа останньої хвилі українських переселенців до США, так і з-поміж студентів американських університетів, які цікавляться або фахово вивчають україністику. Інтерес нью-йоркської публіки до кінопереглядів зростає зокрема й унаслідок останніх тенденцій у кінематографі: маленькі кіновиробництва із самобутніми режисерами та некомерційними стрічками цілком спроможні активно конкурувати у прокаті із повнометражними фільмами.

Кінотвір «Сіль у повітрі» здобув успіх в Україні, де його презентовано у рамках програми фестивалю американського кіно «Незалежність» у Києві в грудні 2013 року. На імпрезі в НТШ-А режисер Е.Куллен був присутній особисто. Він відомий, зокрема, своїми стрічками, присвяченими проблемам екології та впливу різних видів промислових виробництв на навколишнє середовище. Ось як сам режисер коротко формулює зміст свого нового фільму: «Картини сільської меланхолії викликають до життя дух солі з соляної шахти 3500-річної давності в туманному й покинутому гірському селі. Ритмічна розповідь про сіль поєднується з ландшафтами і побутовими традиціями, на які ця сіль впливає, серед іншого на довговічну спадщину переробки засоленої свинини. Також глядачі ніби самі стають пацієнтами інноваційної клініки, де хворі на астму вдихають соляні кристали. І переймаються боротьбою соляних шахтарів за дотримання священної угоди з тим, що було колись найціннішою сировиною на Землі».

Особливий інтерес присутніх викликали кадри про історію, розвиток, а відтак і про загрозу повного занепаду соледобування у соляних копальнях , – це в районі прикордонного закарпатського містечка Солотвина, в якому віддавна спільно живуть солекопи – українці, угорці, румуни. Сіль тут добувалася з прадавніх часів, зокрема значного рівня сягнула соледобувна промисловість в часи господарського розквіту Паннонії – так називалася сумежна з цими місцями провінція давньої Римської імперії.

Наголос у фільмі робиться на становищі, в якому ця промислова галузь опинилася в наші дні: через брак кваліфікованого керівництва, порушення екологічного балансу, байдужість реґіональної влади соляні копальні почали руйнуватися, затоплюватися водою. У багатьох місцях сталися обвали ґрунту, і все це призвело до повного припинення процесу соледобування. Місцеве населення тяжко переживає ці події: через масивні земляні зсуви руйнуються важкою працею збудовані оселі, значна частина мешканців селища опинилися без роботи, втрачають можливість добувати засоби до існування. Протягом усього фільму чути голоси шахтарів та членів їхніх родин. Після закриття копальні шахтарям навіть не були виплачені зароблені ними гроші, і у пошуках справедливості вони вдалися до відчайдушного кроку: спустилися на глибину 800 м і відмовлялися повертатися на поверхню доти, аж поки господарі шахти не знайшли можливість розрахуватися за їхню працю. Поряд із людьми, що втратили надію на майбутнє і шукають розради у шкідливих звичках, показано також енергійних трудівників, що намагаються знайти вихід у плеканні присадибних ділянок, у полюванні та особливо у годівлі свійських тварин. Колоритна мова, своєрідний фольклор дає змогу глядачам краще пізнати цей мальовничий куточок Українських Карпат. «Шахта нас і годує і любить, але помилок не терпить», – закарбовуються в пам’яті слова одного з персонажів цієї хвилюючої документальної кінорозповіді.

Сергій Паньк
о