The Dividing Line: Ukrainian Film Before and After the Maidan

October 4, 2014

Dmytro Desyateryk

Past and Future of the Ukrainian Film Industry Discussed at the NTSh
By Ostap Kin
On October 4, the Shevchenko Scientific Society hosted a lecture by Dmytro Desyateryk, a Kyiv-based film critic and observer at the all-Ukrainian newspaper “Den”. In his talk, Mr. Desyaretyk shed light on the ongoing situation in the Ukrainian film industry and outlined perspectives of possible development of this sphere in the near future. The distressing situation of several recent decades within the country cannot be omitted while talking about contemporary Ukrainian film industry. Film industry in Ukraine excruciatingly needs a number of crucial changes in the areas such as advertisement of films and its production which are tightly related to the economic situation inside the country. Therefore the circumstances within film industry in Ukraine, until very recently, might have been categorized, according to the paper giver, as the “crisis” or “coma”.

In 1990s, the film conditions looked fatal and one film could have been produced once in several years. In 2000s some positive changes happened: a number of new cinemas were built and opened as well as old cinemas were reconstructed, and the directors began to obtain money investments for production of their films.

Another portion of changes took place after the Orange Revolution. The amount of made films increased. For example, in 2005 three films were made, in 2006 four films, in 2007 over a dozen of films produced. Unexpectedly, the crisis of 2008 impacted the-then developing sphere of Ukrainian film industry, but it wasn’t completely devastated. In 2010 fourteen films were made, in 2011 thirty five (eleven live versions and seven documentaries), in 2012 sixty one films (seventeen and eight, respectively). However, the vital question was how many people could have watched these films and what were the quality, idea and message of these films.

While speaking about Ukrainian attention-grabbing directors, first here should be named Kira Muratova, who produced outstanding films, lately “The Eternal Return”. There were and still are present the constant disputes whether Kira Muratova should be considered a Ukrainian director. But the paper giver pointed out that personally for him this shouldn’t raise a question and Kira Muratova, of course, is a Ukrainian director.

Another positive aspect of Ukainian films of late 2010s is that the directors started to learn new cinematic language. In 2011 Maryna Vroda, an alumni Karpenko Karyi Kyiv National University of Theatre, Cinematography and Television, directed a short film “Cross.” Owing to new approach to filming, Ms. Vroda received a Palme d’Or for shorts films at the Cannes Film Festival.

While speaking about a “genre” film, here the director Lyubomyr Levytskyi filmed and produced two thrillers – “Shtolnya” (2006) and “Shadows of Unforgotten Ancestors” (2013), and a comedy “Pawnshop” (2013). Volodymyr Tykhyi, one of the leaders of the Babylon’13 project, made a thriller “The Green Jacket” (2013). The director Viktor Andriyenko shot a film “Strong Ivan” (2013) based on the novel by Oleksandr Havrosh.

The most necessary genre at the moment, according to Mr. Desyateryk, is a genre of historical film and the author’s film. A drama “Fire Crosser” (2011) by Mykhailo Illyenko, motivated and tempted people to go to cinemas and watch this film. In order to make the genre of historical filminteresting, it needs lots of investments and it would need several decades to develop really powerful sphere.

In 2010, a group ‘Ukrainian Angry People” (Ukrainski zli), headed by Volodymyr Tykhyi, created an almanac “Mudaky. Arabesky”. Authors offered contemporary social films shot on the streets of the cities. In 2011 the almanac “Ukraine, Good-bye” featured twenty five short films. In 2012, the group “Ukrainian Angry People” published the almanac with the same title. In 2013, this group was a springboard for the Babylon’13 project, some of the films were presented last week at the NTSh. Thanks to the Babylon’13 group, Ukrainian documentary genre received a good portion of new ideas.

Myroslav Slaboshpytskyi, a director of the films “Diagnosis”, “Deafness” and “Nuclear Waste”, made a film “Tribe”—a silent film with sign language—received huge success and obtained three awards at the Cannes Film Festival earlier this year. “The Tribe” can be estimated as a real challenge to all generations of Ukrainian directors and a new example of Ukrainian film.

Ukrainian documentary film directors are even better presented in Ukraine. They worked intensely even during poor financial conditions in the 1990s. To name several of them: Serhiy Bukovsky who made the films “Spell Your Name” and “The Living” about Holocaust and Holodomor respectively; Valentyn Vasianovych “Against the Sun” (2004), Maksym Vasianovych “Mother Died in the Kitchen on Saturday” and a recent film debut by Yuri Rechynskyi “Sickfuckpeople”.

Serhiy Loznytsia, a native of Belarus who moved to Ukraine in early age and lived for more than twenty years, and currently lives in Germany should also be listed among Ukrainian directors representing Ukraine on various film festivals. He made the film “My Joy” (2010) and documentary “Maidan” (2014).

In the end of talk, Mr. Desyateryk pointed out this is a beginning of new Ukrainian cinema, a real springboard on which films about freedom, slavery, people’s dignity, life and death would be created in the near future.


Лінія розламу:українське кіно до і після Майдану — Дмитро Десятерик кінокритик й оглядач всеукраїнської газети «День»(Київ)

4 жовтня 2014 року у будинку Наукового Товариства ім. Шевченка у Нью-Йорку відбулася лекція київського кінокритика та культурного оглядача всеукраїнської газети «День» Дмитра Десятерика на тему «Лінія розламу: українське кіно до і після Майдану». Гість з України розгорнув своє бачення явищ в українському кінематографі, намагався простежити лінії впливу новітніх суспільних та історичних процесів на розвиток сучасного українського кіномистецтва.

Дмитро Десятерик

У вступному слові модератор програми Василь Махно коротко схарактеризував зміст та напрям досліджень нашого гостя, його останніх публікацій в українських та зарубіжних книговиданнях, одночасно наголосивши, що як дві попередні програми в НТШ-А, так і пропонована при цій нагоді доповідь і дискусія тісно пов’язані із подіями останнього року в Україні, мають на меті всебічне їх висвітлення в середовищі української громади Нью-Йорку.

Українська кінопродукція поволі одужує після того «коматозного» стану, в якому вона перебувавала в попередні десятиліття і особливо в к
ризові дев’ятдесяті роки. В умовах економічного занепаду доходило до того, що один повнометражний український фільм з’являвся лише раз на три роки, – зазначив на початку своєї лекції Д.Десятерик і подав кількісні показники поліпшення у галузі кіномистецтва в останньому п’ятиріччі. Серед кількох беззаперечних авторитетів на особливу згадку заслуговує творчість кінорежисера Кіри Муратової. Доповідач нагадав про низку її успішних кінотворів, наголосив, що за всі роки української незалежности вона, що б там не було, невтомно працює, навів докази її органічної належности до українського національного кіна, охарактеризував барокову творчу манеру майстра. «Асоціяцію із Европою своїм кіномистецтвом Кіра Муратова на особистому рівні давно вже уклала», – ствердив Д.Десятерик.

Ніколи не переривалися давні традиції українського короткометражного фільму, із останніх досягнень доповідач виокремив стрічку Марини Вроди «Крос»: цей твір отримав у своїй номінації золоту пальмову гілку на останньому кінофестивалі в Каннах. На відміну від успішного авторського кіна, помітно гірше, за словами Д.Десятерика, в усі ці роки стояли справи із жанровими фільмами. Вони підмінялися так званими «трілерами», серед яких варті згадки кінострічки «Штольня», «Тіні незабутих предків» Любомира Левицького. Щоправда, фільмів на традиційно популярну історичну тематику також не бракувало: визнання глядача здобула, наприклад, кінострічка Михайла Іллєнка «Той, хто пройшов крізь вогонь», яка, за виразом Д.Десятерика, зібрала пристойну «касу».

Далі доповідач зупинився і на українській кінодокументалістиці, детально розповів про особливості кінопроєкту «Вавілон’13», зокрема вказав на самовіддане документування кінооператорами боїв під час «Революції гідности» на Майдані, цьогорічних військових дій на південному сході України, навів яскраві зразки кінопродукції таких режисерів, як Сергій Буковський, брати Максим і Валентин Васяновичі, Юрій Рачинський, Мирослав Слабошпицький. Сенсацію у світі кіномистецтва зробили і ігрові фільми М.Слабошпицького, такі, як «Ядерні відходи» і, особливо, «Плем’я», складовою частиною якого є гра німих акторів у супроводі жестової мови. У заключній частині доповіді окрему увагу було приділено обставинам творчої біографії добре відомого глядачам режисера Сергія Лозниці, який за багатьма показниками презентує себе як митця саме української кіноіндустрії. Розглядалися його фільми «Щастя моє», «Блокада» та, зокрема, створений ним у співпраці із оператором Сергієм Стеценком кінотвір «Майдан». «Це той випадок, коли рухом камери фіксується рух історії, простежується утворення – через біль, насильство і вогонь – відповідальної політичної нації», – зазначив доповідач.

На завершення Д.Десятерик висловив переконання, що в українському кіномистецтві на підході нова хвиля яскравих творчих особистостей, які за сприятливих обставин цілком спроможні достойно конкурувати у боротьбі за премію «Оскара» – найвищу нагороду у світовому кіномистецтві. Подальша дискусія, в якій узяли участь багато з присутніх у залі, дозволила значно розширити рамки обговорення злободенних питань розвитку української кінопродукції.

Пресова група НТШ-А