March 16, 2013
w.jpg) |
| Алла Пермінова |
доповідала в Науковому Товаристві ім. Шевченка в Нью Йорку 16 березня 2013 року фулбрайтівська стипендіятка 2012-2013 року (Pennsylvania State University), кандидат філологічних наук, доцент на катедрі теорії та практики перекладу з англійської мови Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Алла Пермінова.
Перекладознавство – достоту такий предмет, в якому кожний, хто живе в різномовному світі, має свій власний досвід і свою власну думку. Будь-який текст, тим паче твір художньої літератури, хоч трохи, а програє у перекладі, – з таким засновком доповідачки погодилися присутні, як і зі згаданим при цьому відомим італійським образним висловом, влучною грою слів: «traduttore-traditore» “переклад зраджує”. А програш у тому, що буквальний переклад з іншої мови практично неможливий, бо прагнення адекватного «транспонування» лексичних, синтаксичних, звукописних рис ориґіналу і часто втрачає змістові нюанси першотвору, – звернула увагу слухачів дослідниця.
w.jpg) |
| Алла Пермінова |
Алла Пермінова наголосила, що кількісне та якісне багатство перекладних текстів, наявних в тій чи іншій літературі, надійний показник самобутності літературної полісистеми нації. На жаль, багатолітня «холодна війна» між СРСР та США, як також і особливості колоніяльного періоду буття української літератури не сприяли, за словами доповідачки, перенесенню на український ґрунт творів новітньої американської літератури. Навіть аполітичні миролюбні бітники, представники Нью-Йоркської Школи поетів та школи Блек Маунтен (Лоренс Ферлінгетті, Роберт Данкен, Кеннет Кок, Аллен Ґінзберг, Френк О’Гара, Роберт Крілі, Джон Ешбері, Гері Снайдер та Ґреґорі Корсо) з’явилися в одежі українського слова лише на початку ХХІ століття, – завдяки укладеній Юрієм Андруховичем антології американської поезії 1950-60-х. Багатолітній розрив між англомовним створенням та україномовним пересотворенням «вербальної шокотерапії бітників» добре ілюструє, на переконання Алли Пермінової, відмінність у темпах еволюційних процесів, що відбувалися у джерельній та цільовій літературних системах під дією різних соціально-політичних чинників.
На прикладі творчости Волта Вітмена та перекладів його творів, здійснених Іваном Куликом ще в двадцятих роках минулого століття, а пізніше й іншими перекладачами у збірках, укладених Віктором Коптіловим (1969), Степаном Наливайком (2002), Максимом Стріхою (2003), доповідачка схарактеризувала різні етапи української рецепції творчости цього видатного американського письменника. При цьому вона відзначила важливу особливість української вітменіяни: українська рецепція поета почалася не з перекладу, а з безпосереднього чи опосередкованого запозичення естетичних ідей Волта Вітмена. Подібні явища дослідниця характеризує як «інтертекстуальний резонанс».
З причин політичного характеру, – на переконання Алли Пермінової, – неприпустимо еклектично виглядає в українській рецепції творчість Роберта Фроста, в різні часи перекладеного зусиллями Віталія Коротича, Дмитра Павличка та Максима Стріхи,. Ще один приклад – збірка українських перекладів поезії Емілі Дікінсон, видана в Києві на початку 1990-х рр. Знайомство української читацької аудиторії з творами американської авторки змогло відбутися лише у постколоніальний період, адже інтелектуальна герметичність, присутність у кожному вірші образу Бога цілковито розходилися з ідеалами наскрізно політизованої радянської людини, – ствердила доповідачка. Контрастним у цьому контексті, – вважає Алла Пермінова, – є друк перекладів віршів Емілі Дікінсон пера Олега Зуєвського у канадському часописі «Нові дні» в Торонто ще у 1956 р. Майже сорок років знадобилося для того, щоби доробок відомого перекладача став доступним широкому загалу поціновувачів перлин світової класики в Україні, – додала вона.
У подальшій частині доповіді доповідачка зупинилася на публікаціях українських перекладів Томаса Стернза Еліота, Сільвії Платт, Езри Павнда, Едріенн Річ (твори останньої, зокрема, перекладала Марта Тарнавська), висловила міркування щодо децентралізації критики перек
ладу внаслідок поширення в Інтернеті «віртуальних метапоетичних проєктів», які, на її думку, сприяють подальшій плюралізації соціокультурного простору в умовах ґлобального світу. Відповіді А. Пермінової на питання слухачів були вичерпні і сприяли жвавому обміну думками між учасниками подальшій дискусії.
Пресова група НТШ-А