Цивілізаційний вибір і геополітичні конфіґурації в Европі як чинники зовнішньої політики України Д-р Сергій Федуняк, (Чернівці, Україна)

April 30, 2011


Сергій Федуняк

Д-р Сергій Федуняк, історик, політолог. Працює на посаді професора катедри міжнародних відносин Факультету історії, політології і міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Основні напрями досліджень: суб-реґіональні проблеми безпеки після завершення холодної війни, зовнішня і безпекова політика України, зовнішня політика Канади.

Автор близька 100 наукових публікацій у провідних виданнях України. Автор монографії – Европейські виміри безпеки на пострадянському просторі. Формування інтеґрованої системи Заходу і Нових незалежних держав. (Чернівці, 2005).

Перебував на стажуванні в Університеті Квінз (Канада) і Університеті штату Мічіґан, працював дослідником з українських студій в Університетському коледжі Лондону (Велика Британія).
Фулбрайтівський стипендіят 2010/2011. За цією програмою проводить наукові дослідженн в Інституті Кеннана (Центр Вудро Вілсона) у Вашінґтоні (США).


Сергій Федуняк

ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИБІР І ГЕОПОЛІТИЧНІ КОНФІГУРАЦІЇ В ЄВРОПІ ЯК ЧИННИКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
(тези виступу)

Лекція присвячена розгляду зовнішньої політики України у контексті двох чинників:
– її цивілізаційного вибору,
– геополітичних конфігурацій в Європі.
Таким чином, це підказує логіку викладу матеріалу

По суті, цивілізаційний вибір та геополітичні конфігурації це не що інше як внутрішній та зовнішній чинники політики України у світі.

1. Цивілізаційний вибір
Перш за все, що таке цивілізація. Термін одночасно відомий і складний для осмислення. Є багато цікавих визначень цивілізації, можна згадати Тойнбі, Шпенглера, Броделя.

Авторське визначення: найширше – це історико-культурна людська спільнота з наявними спільними стійкими рисами (ідентичністю). Моє визначення близьке до Гантінгтона.

При цьому дуже важливо, щоб сама спільнота відчувала та артикулювала свою приналежність до певної цивілізації.

Тема цивілізації важлива тому, що:
– здійснено відхід від євроцентричної чи америкоцентричної моделі на тлі зростання впливу інших цивілізацій внаслідок соціально-економічного вирівнювання.

США і Європа втрачають монополію на встановлення порядку денного глобального світу.

Підйом Азії: Китаю, Індії, «азійських тигрів».
– відбувається формування центрів сили, при цьому зростає значення цивілізаційної складової, тобто спільності на основі культурно-історичної близькості (Північноатлантична спільнота).

Бажаючих детальніше ознайомитися з проблематикою відсилаю до своїх статей в часописах «Політика і час» і «Стратегічна панорама» в 2003-2004 рр. про цивілізаційну визначеність, яка до певної міри кидає виклик геополітичним чинникам інтеграції.

По-суті, кожна країна повинна визначитися з приводу своєї цивілізаційної приналежності.
Особливо це важливо для новоутворених держав – цивілізаційна визначеність – важливий ресурс для трансформації і розвитку.
Аналогія з комп’ютерною мережею: споживач, приєднавшись до відповідної співставної мережі, отримує мкксимальну можливість користатися її ресурсами і економити власні.

Яка цивілізаційна приналежність України?

За Гантингтоном, українські землі перебували у складі трьох цивілізацій: східноправославної, західнохристиянської і ісламської.

Загалом, історично українські землі розвивалися в лоні християнського європейського світу, поділеного на цивілізації. Тут відсилаю до цікавого дослідження Ю.Павленка «Історія світової цивілізації», видану в 2002 р. з ІСЕМВ.

СРСР був також частиною європейського світу («європейський не-Захід»).
Відчуття з дитинства – що ми читали: казки та інша перекладена література. Існувало відчуття приналежності до широкої європейської (принаймні географічно) цивілізації, хоч і своєрідної.

Ніхто зараз не ставить під сумнів приналежність пострадянського простору до Європи. Існують також альтернативні підходи.
Зокрема, в Росії в рамках традиції євразійства і неоєвразійства існують претензії на окрему цивілізацію.
Згідно з ними – православна Україна (окрім греко-католицьких регіонів Галичини) – частина російської цивілізації (ідея «Русского мира») почався цілеспрямований експорт ідей «русского мира» в
Україну.

Така практика гальмує цивілізаційну визначеність і поглиблює загрозу територіального розколу.

Невирішеність проблеми більш точної ідентичності створює серйозні труднощі:
Перше, це призводить до:
– до внутрішньої слабкості Української держави, її інституцій, руйнівної політичної конкуренції. Зверність увагу, що Україна досі знаходиться у стані визначення адекватної моделі державної влади (стрибки від парламентської допрезидентської моделі).

Друге, призводить до:
– безвідповідальності еліт, відсутності стратегічного мислення, те, що, наприклад, Петро Лелик назвав «великим базаром».

Цивілізаційна невизначеність сприяє збереженню і відтворенню «радянського» менталітету як у населення, так і правлячого класу. Важливою частиною цьог менталітету є соціальний інфантилізм, відсутність відповідальності з боку еліти і, власне, бажання брати на себе відповідальність за суспільство.

Третя трудність полягає у тому, що:
– відсутність чіткої ідентичності не дає змогу усвідомити характер загроз і сформулювати відповідні механізми безпеки.

Україна проіснувала 20 років за умов відсутності зовнішніх загроз і в неї не сформувалися механізми захисту безпеки країни (військові, економічні і політичні). Зараз їх дуже не вистачає.
– військові – немає ЗС, натомість розбудова репресивних органів (тенденція в СНД)
– економічні – немає інструментів захисту економіки від впливів і тиску (згадайте газові війни з Росією)
– політичні – немає надійних зовнішьнополітичних механізмів (зокрема, лоббістів інтересів).

І як наслідок виникає загроза про яку говорив З. Бжезинський ще у 2005 році на зустрічі зі студентами Києво-Могилянської академії дуже велика небезпека перетворення України ХХI століття на таку собі Польщу ХVІІІ століття – на хвору людину Европи. Яку пізніше поділили потужніші сусіди.

Як все це впливає на зовнішню політику?
– невизначеність; немає стратегічного бачення приналежності до західної цивілізації, а є бажання продовжувати політику багатовекторного балансування. Поспішно прийняті «Основи внутрішньої і зовнішньої політики» і військова доктрина – розмиті тексти, щоб нікого не образити. Обнадіює залишення європейської інтеграції. Останнім часом Янукович ставить євроінтеграцію на 1 місце пріоритетів.
– Україна залишається розколотою. Південний схід (Донбас, Причорномор’я ), Крим, центр, захід.

Що вселяє оптимізм – приналежність до широкого європейського цивілізаційного світу. За великим разунком тут точку неповернення вже пройдено.
Об’єктивно «не-Захід» стане «Заходом», принаймні спочатку його периферією. Ми будемо хоча й периферією, проте «золотого мільярду».
Крім того, значення Східної Європи для майбутньої долі Заходу зростатиме
Перш за все, людські ресурси – використання робочої сили.

В другій частині лекції розглянемо геополітичні конфігурації в Європі та їх вплив на зовнішню політику України.

Перш за все, потрібно проаналізувати характер сучасної міжнародної системи.
За визначенням багатьох експертів, зараз у світі «постбіполярність».
Більшість експертів схильні вважати сучасну систему МВ – «багатополярною гегемоністською системою».

Загальна характеристика:
– Зростання нестабільності в системі МВ, що проявляється через «розрідження» її інститутів.
– Зниження ролі ООН, ослаблення НАТО – приклад війна проти Каддафі.
– США залишається в осяжному майбутньому світовим лідером.
– Зростання впливу інших центрів сили (Китай, Індія, країни АСЕАН, Латинської Америки).
– Спроба Європи стати світовим гравцем.

Поки що реально Єдиної Європи не існує.
Спроба ЄС перетворитися на єдиного гравця – Лісабонський договір з 1 грудня 2009 р. Створення служби зовнішніх зносин – К.Ештон – комісар.
Проблема «єдиного телефонного дзвінка» не вирішена. Визначає політику велика трійка –ФРН, В.Британія і Франція.

Діюча інституційна база неефективна. Приклад:
ОБСЄ – 54 держави.

Якщо говорити про суб-регіональні особливості міжнародної системи, то тут спостерігається продовження регіональної асиметричної біполярності.

Більшість експертів не бачать можливості Росії повернутися до реальної симетричної біполярності, хоча такі спроби й робляться.

Тим не менше, де-факто існує поділ Європи між західною і російською сферами впливу.

Зокрема, існує принаймні два геополітичні ареали: Захід і Росія з сателітами. Інституційно це:
1) За
хід – ЄС – 27 членів, НАТО – 29 членів.
2) Росія і сателіти – ОДКБ – 6 членів.
3) «Сіра зона» – Україна зараз країна дрейфує у бік Росії.
Різниця військових потенціалів – від 3 до 6 разів на користь Заходу. Різниця економічних потенціалів – десятки разів на користь Заходу.

Байдужість Заходу до України – поділитися враженнями від спілкування з експертами з Вілсон-центру.

Причини байдужості:
– зміна пріоритетів у США (політику у Держдепі визначає М.Макфол – симпатії до Росії. Українські інтереси ніхто не лобіює на такому рівні як раніше);
– загальна втома Заходу від України, викликана внутрішніми негараздами і відсутністю консолідованої влади (при Ющенко);
– зниження значення України для безпеки Заходу – якщо ослабла Росія не здатна загрожувати заходу, то навіщо Україна?. – Зник інтерес США до ОДЕР-ГУАМ. – Зросла проблема безпекових гарантій даних Україні з боку Заходу у Будапештськму меморандумі від 1994 р. – ігнорування Українських прагнень до євроатлантчної інтеграції (Бухарестський 2008 р. саміт НАТО). – Важко йдуть переговори про асоціацію з ЄС – європейці відкидають можливе членство.

– також Захід знайшов певні механізми взаємодії з Росією, при яких роль України знижується: активізація ради Росія-НАТО, регулярні зустрічі на високому рівні – візити. До речі, Обама не був і не збирається в Україну);
– успішна політика нейтралізації активності України на зовнішній арені з боку Росії. Дискредитація ніколи не припинялася. Росіяни ревниво ставляться до активності України за кордоном.
– зміна влади в Україні і повернення до недемократичних практик.

Вплив на зовнішню політику:
– повернення до багатовекторності в модернізованому вигляді – ідея позаблоковості; підтримка ідеї Д.Медведєва про європейську систему безпеки – хоча сама ідея вже померла.
– спроби перетягнути на свою сторону (Росія більш наполеглива Зараз просувається ідея участі у Митному союзі)
– політика позаблоковості. «Сіра зона» призведе до перетворення України на жертву агресії у випадку гіпотетичного конфлікту в Європі (приклад країн Бенілюксу в 2-х світових війнах).

Термін «сіра зона» виник в середині 90-х коли НАТО почав процес розширення на схід.
Відсилаю до моєї статті в часописі «Стратегічна панорама» від 2004 року з аналізом феномену «сірої зони».

Отже, загальні висновки:
– обидва чинники зараз складають швидше виклик для України, ніж підтримку.
– Україна чітко не орієнтована на носіїв певної цивілізаційної традиції – з Заходом відчувається відчуження, а Росія – лякає як домінуюча сила (навіть сучасна досить проросійська влада відчуває загрозу занадто тісного зближення).
– Україна не здатна повністю використати переваги нинішнього стану.

І саме останнє: Україна все ще перебуває на шляху до ствердження себе як самодостатньої держави.