February 5, 2011
w.jpg) |
| Валерій Зема |
Презентація
© Валерій Зема
5 лютого 2011 року в лекційній залі НТШ-А у Ню Йорку відбулася плідна розмова про рецепцію в середньовічній Україні неканонічних текстів релігійного змісту та про впливи цих текстів на формування стандартів літературної мови. З доповіддю на цю тему перед ширшою авдиторією в академічній лекційній залі виступав відомий київський історик, фулбрайтівський стипендіят – Валерій Зема. Доповідач є науковим співробітником Інституту історії України Національної академії наук України, у 2009-2010рр. здобув стипендію Американської Ради Наукових Товариств, зараз стажується в Українському Науковому Інституті при Гарвардському Університеті.
Звертаючись до слухачів, Валерій Зема вказав на те, що перекладні тексти – проповіді та гомілії – потрапляли на терени Київської митрополії переважно з Візантії, і це були передусім тексти авторства Йоанна Золотоустого, Василя Великого, Григорія Низаніна. Напучувальних текстів з передмонгольських часів збереглася лише незначна частина, проте вони не менш багаті змістом.
За словами доповідача, вже в цих найдавніших текстах починають з’являтися мовні ознаки льокальних староукраїнських говірок. Як пояснив учений, корпус текстів повчань та проповідей формувався як трискладова система, що включала традиційні церковнослов’янські тексти, переклади першотворів західнього походження (як католицьких, так і протестантських) та власне ориґінальні тексти старокиївської традиції. Особлива роля для формування мовного стандарту належиться одному з найперших джерел напучувальних текстів, а саме відомому збірнику «Четья Мінея» 1489 р. – його копії мали значне поширення на території Київської митрополії впродовж 15-16 ст. Більшість перекладів Мінеї робилося з церковнослов’янської мови, при цьому відбувалося значне редаґування текстів.
Далі мова йшла про Учительні Євангелія, помітне нововведення в напучувальній літературі кінця 16-17 ст. Автором багатьох цих рукописних текстів вважають патріярха Калісту. Серед перекладачів іноземних джерел виокремлюються такі інтерпретатори, як митрополит Петро Могила і, особливо, канонік галицького походження Миколай Рей. Тексти останнього сприяли також розвиткові литовського проповідництва, оскільки виходили друком також і в Литві. Починаючи від 17 ст., проповіді масово з’являються друком в українському та польськомовному варіянтах. Це видання Кирила Транквіліона-Ставровецького, Мелетія Смотрицького, Йоанікія Галятовського та Лазара Барановича.
У двох списках збереглися Нягівські повчання зі Закарпаття («Нягівська постила») – повчальний кальвіністський церковний твір середини 50-х рр. ХVI ст., в новітні часи видані в Угорщині Ласлом Деже. Наприкінці доповіді з багатьма ілюстраціями Валерій Зема дидактично підійшов до головного висновку: процеси, що протягом двох століть розвивалися в українському проповідництві, вирішальним чином спричинилися до формування книжного мовлення українського суспільства, зіграли важливу ролю в формуванні філософської та богословської лексики. На завершення розмови Валерій Зема відповів на численні питання присутніх.
Пресова група НТШ-А