September 13, 2008
Олександер Мотиль |
“Зараз має бути зрозумілим, що Росія є авторитарною державою у своїй внутрішній політиці та проводить гегемоністську зовнішню політику.” Олександер Мотиль, 2006 рік |
Сергій Панько,
пресова група НТШ-А
Перед початком лекції ведучий Василь Махно нагадав так про політологічний, як і письменницький та малярський напрями діяльности доповідача. Відтак на кіноекрані демонструвався один із багатьох поширених в Інтернеті відеосюжетів про Владіміра Путіна, в якому російський світоч, граючи м’язами, постає у вигляді лицаря без страху й догани, такого собі «cупермена».
Переглянуті кадри дають змогу проілюструвати головні тези подальшого викладу, – зазначив д-р Мотиль і тут таки застерігся, що уживане ним означення фашистський та подібні однокореневі слова застосовуються лише як невтральні соціологічні терміни. У даному випадку вони не несуть образливого змісту per se, тим паче не мають на меті якогось паплюження.
На розвиток цієї думки доповідач запропонував наочну та переконливу клясифікацію відомих у світовій історії політичних устроїв: демократії, авторитаризму, тоталітаризму, фашизму, пояснив їхні головні системні ознаки та відмінності. Щодо посткомуністичної Росії, д-р Мотиль спочатку коротко зупинився на подіях недавньої історії, з’ясував причини невдач у намаганнях кремлівських керівників перетворити московський режим на політичну систему хоча б трохи подібну на демократичний устрій західноевропейських країн. Далі доповідач назвав головні ознаки, що дають підстави характеризувати сучасний політичний лад Росії як фашистський. Країна не має незалежної законодавчої та судової влади, інститут виборів зведено до формального ритуалу. Громадянське суспільство деформовано і практично повністю контрольоване. Цей контроль забезпечено переважанням у можновладних колах багатолітніх вислужників силових відомств та спецслужб, передусім переконаних кадрових ґебістів.
Переписується російська історія, населенню накидаються псевдопатріотичні облуди. Усю медійну потугу кинуто на уславлення Владіміра Путіна як енерґійного, мужнього національного зверхника. Він не від того, аби вряди-годи, неначе фільмова зірка, публічно демонструвати добру фізичну форму. І ніде правди діти, переважна більшість населення і справді щиро закохана в свого повновласника. Особливо це стосується багатьох організацій фанатичної молоді. Отак і виходить, що для леґітимности лідера достатньо всезагальної евфористичної підтримки. У внутрішньому житті ширяться прояви гіпершовінізму, ксенофобії.
Натомість зовнішня політика характеризується не тільки енерґетичним шантажем економічних партнерів, але й, як показали останні події на Кавказі, ведмежим норовом „приневолення до миру”, готовністю до прямого збройного нападу на сусідів у „зоні російських особливих інтересів”. З метою вмотивування останнього, Москва посилається на своє буцім-то право захисту закордонних „співвітчизників”. Такі забаганки виразно перегукуються із сумнозвісним розчленування довоєнної Чехословаччини під благеньким плащиком захисту судетських німців. Доброю новиною однак є те, що на довшу перспективу ця голобельна настанова не може принести Кремлю успіху.
За образним висловом д-ра Мотиля, „Путін говорить голосно, проте має замалий патик”. Москва не здатна на реімперіялізацію. У Росії недостатньо сил на те, щоб на міжнародній арені грати ролю наддержави, самих тільки енерґетичних ресурсів для цього замало. Попри наявність ядерного арсеналу, озброєння Кремля не відповідає сучасним вимогам.
Проте сказане не означає що Україні як найближчому сусідові Росії нічого не загрожує, – зазначив у заключній частині доповіді д-р Мотиль. Навпаки, саме Крим і Севастополь можуть стати наступним полігоном для опрацювання новітніх технологій територіяльної експансії. Доповідач навів низку цікавих міркувань щодо відсутности в Париж
і чи Берліні, Брюсселі чи Варшаві готовности реально виступити по боці Києва в разі силової ескаляції північних зазіхань на територіяльну цілісніть України. Згідно з переконанням д-ра Олександра Мотиля, найбільш послідовною та результативною може бути передусім позиція та дії Вашинґтону.
Доповідь викликала жвавий інтерес, питань ставили багато.