Літературний ярмарок вірші читають:

December 17, 2005

Василь Махно, Богдан Рубчак і Олександер Ірванець

Богдан Рубчак Олександер Ірванець Василь Махно
* * *
У клітці пісні
мовчання біла птиця.
Це дар коханій.

Пісня для Мар’яни
Ця любов, наче овочі цінні.
Дозрілі, пізні.
Н аче ніч, що вібрує в осінній,
в останній пісні.

Цю любов я із вересня виніс
за вдачу птичу.
І за очі, що шепотом синім
початок кличуть.

За волосся, що ллється на перса,
мов зливи сіття,
за долоні, що в місячних плесах
про святість світять.

В цій любові живу, наче в саді
старім, імлистім,
і збираю розсріблену радість
в тінистім листі.

Заблукався в коханім обличчі,
як в дивнім краю:
в краєвиді його таємничім
себе шукаю.

(Зі збірки “Ось як я видужаю”)

ЛЮБІТЬ!
Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту!
Любіть Індіану! Й так само любіть
Північну й Південну Дакоту.
Любіть Алабаму в загравах пожеж,
Любіть її в радощі й біди!
Айову любіть! Каліфорнію теж!
І пальми крислаті Флоріди!
Дівчино! Хай око твоє голубе,
Та не за фізичнії вади –
Коханий любити не встане тебе,
Якщо ти не любиш Невади!
Юначе! Ти мусиш любити стократ
Сильніше, ніж любиш кохану,
Колумбію-округ і Джорджію-штат,
Монтану і Луїзіану!
Любити не зможеш ти штатів других,
Коли ти не любиш по-братськи
Полів Арізони й таких дорогих
Просторів Аляски й Небраски.
Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,
Плекай у душі незникому.
Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф
Люби! І люби – Оклахому!
1992 рік, весна
ПОЕТ, ОКЕАН І РИБА
життя океаном пахне — рибою пахне поет що випробовує долю на дні
корабля життя — разом зі скелетом риби причепленим на стіні
та ще кількома листівками з кінця 60-их що колись залетіли у дім
поруч виделок і ложок — немитих склянок — CD
сумна перспектива втечі — тому поет користає з угідь —
руйнує своєю присутністю пейзаж — забуває що кількість літ
помножена на кількість харчів доводить марноту ловлення молі на кораблі
се набуває значення чину — а мовлення риби стає тягарем при столі

зрідка відвідує муза — сухоребра стара: лице — мов зім’ятий капшук —
інколи вони п’ють каву — він читає їй вірші — збиваючись з ритму об шум
океану — доводить що правило писати для всіх — не підтверджує аксіому:
що усім потрібні слова: що нагадують зебру — жирафу — кому

землю яка є землею — з нічого щось — із сумних існувань — тканина вірша
виткана з подиху слів — із блаженства небаченого — бо віриш
найменшому із предметів нагрітих за день — тулишся серцем й руками
бо не важливо що зберігає тепло мушля зелена чи камінь

в бляшанці вода для гоління — 15 рибин на шворці — мов
намисто — видзвонює на вітрах — і давно потрібно придбати замок
бо мораль упала до рівня нуля — про се свідчить не тільки преса
але й ціни на нерухомість і вірші місцевої поетеси

Ольга Кузьмович і Сергій Панько Орест Попович