February 19, 2005
У НТШ-А відбувся літературний вечір д-р Анни Фрайлії, професора Колюмбійського Університету.
Відомий український поет Василь Махно виступив із вступним словом про поетесу.
 |
| Анна Фрайліх |
Василь Махно
Сьогоднішній вечір відомої польської поетки Анни Фрайліх чи не перша зустріч поетки із українською публікою та українським читачем. Хоч насправді із Україною Анна Фрайліх тісно пов’язана своїм родинним походженням, власне її родина походить зі Львова і хоч народилася Анна Фрайліх в далекому киргизькому місті Ош, куди занесли її маму вітри другої Світової війни, Львів та Україна присутні у її творчості через спомини її матері, котра зовсім недавно відійшла з цього світу.
на іншому боці океану
з іншого боку екзистенції
сниться моїй мамі Сиксуська
або:
І все залишилось у Львові
в місці моєї мами і батька
усі живі враз стали мертвими
навіть цвинтар перестав бути цвинтарем
Тема еміґрації якось дивно почалась у Анни Фрайліх ще до її народження, коли втікаючи від німецької окупації її мама опинилася в глибокому закутку Радянського Союзу – Киргизії. Потім було повернення до Польщі і життя в Щеціні, там вона дебютувала 1958 року як поетка на сторінках часопису “Наш голос”, який патронували Хадаса Рубін і Станіслав Виґодський. Навчалася у Варшавському університеті на полоністиці і усе, здавалося, так і буде іти далі, однак 1969 року змушена залишити Польщу
Анна Фрайліх, роздумуючи про теми своєї творчості пише:“ тема моїх віршів це усе те, що є темою життя – любов, біль, еміґрація, проминання, дерево, місто. Писання – це спроба усвідомлення через вірші певного промислу, який став моєю долею”. Від себе я б додав, що позиція Анни Фрайліх видається вельми цікавою в сучасній польській поезії, з огляду на ті течії, які власне та поезія сьогодні репрезентує: річ ясна, що хронологічно Анна Фрайліх належить до відомого покоління 1968, до якого належать Адам Заґаєвський, Юліян Корнгаузер, Станіслав Бараньчак, Ришард Криницький і Богдан Задура, щоправда, творчість останнього посутньо вплинула на поколінння BruLionu, себто на постмодерніські пошуки покоління 90-х років. Однак Анна Фрайліх якось оминула голосні маніфести своїх ровесників, її творчий метод цілковито укладається у модель пошуку людиною своєї ідентичности, еміґрація, котра розполовинила її життя, розполовинила також відчуття часу, батьківщини, тому легка іронія і самоіронія у її текстах і є тим свідченням сумнівів і пошуків. Поза тим структура поетичного тексту наповнена пронизливою печаллю і сумом за чимось втраченим і надто важливим для людини. Як на мене доля Анни Фрайліх – як відзеркалення долі її народу.
Як майже усі євреї з Центральної Европи, що стали частиною культури того народу серед якого вони мешкали (для прикладу Йозеф Рот –австрійської, Бруно Шульц – польської, Пауль Целян – німецької, Данило Кіш – сербської, Імре Кертеш – угорської) Анна Фрайліх відчуває глибинну приналежність до польської культури, як рівночасно і до культури єврейської. Поза будь-яким сумнівом Центральноевропейські євреї були творцями наймодерніших тенденцій у літературі 20 століття. У цій традиції Анна Фрайліх гідний продовжувач своїх попередників.
Польськість – “ В Польщі виросла і через польську культуру виховалась, так само як і мої батьки. Польська поезія проникає до мене найглибше. Хоч навчилася вірити, що є інші великі поезії і деякі з них безпосередньо до мене промовляють також. Польща є країною мого дитинства і молодості. Але також це країна з якої змушена була виїхати.”
Якийсь час мешкає у Римі, звідки разом з чоловіком та сином, після 9-ох місяців формальних поневірянь, виїзджає до США.
Поезія
Кілька слів про поезію: коли доводиться говорити про поезію, то виникає якась незручність наче намагаєшся сказати про те, що говорить саме за себе, або про те, чого не можливо омовити, бо та субстанція яка притаманна словам, що укладені у віршовану форму – це якесь протиприроднє дійство над словами у їх щоденному вжитку, себто це свідоме порушення звичного життя слів, спроба їх укласти у нову періодичну (чи неперіодичну таблицю). Тому кожна спроба цю таблицю якось витлумачити наражається на спротив цих слів, на їх протест.
Отож, беручи під увагу цю настанову, спробую лише
фраґментарно означити поезію Анни Фрайліх, залишаючи кожному із присутніх можливість доповнити мої скромні думки.
Поетичні тексти Анни Фрайліх своєю природою цілковито пов’язані із европейською школою поетичноної традиції – це теза може не вельми вибаглива, однак посутня для сприйняття її поезії. Друге – саме формування Фрайліх як поетки самодостатньої, на мій погляд, як це б не звучало парадоксально відбулося уже на еміґрації, себто у стані межових ситуацій, системи втрат, з комплексом вигнанця.
– з одного боку поезія Анни Фрайліх питомо екзистенційна, в якій в сутність існування людини займає чільне і провідне місце, тому дрібні ознаки, деталі буття внутрішнього і зовнішнього – і є конструктивними елементами її поетичного вислову, інколи парадоксально і несподіваного, інколи цілком втотивованого кульуролоічним надбанням самої авторки;
– з іншого боку вона поетка урбаністична, бо Щецін, Рим та Нью-Йорк присутні у її текстах, як місця формотвочі і засадничі щодо розуміння пошуку сучасної людини у світі, може це модель людини мандруючої культурами, світами, містами, в яких і проходять емоційні переживання
– з усього цього випливає цікава поетична філософія чи поетична ідеологія Анни Фрайліх, що визначається відкритістю до життя, однак з тією дозою почуття міри, що характерно для її великих попередників Мілоша, Ружевича чи Шимборської і що визначає стиль та манеру вислову в майже мініатюрних поезіях схопити суть, ядро – і що прийнято називати поетичним досвідом. Колись Рільке уважав, що досвід чи найважливіша субстанція для поета, котра живить його творчість, щоправда, той досвід, який, очевидно, треба розуміти як щось інакше порівняно із звичайним життєвим, який і самі поети не завджи можуть пояснити.
Відбулося двомовне читання віршів Анни Фрайліх. Василь Махно читав зроблені ним переклади віршів Анни.
 |
 |
| двомовне | читання |
 |
| Анна Фрайліх |
 |
 |
| Анна Фрайліх | Лариса Онишкевич, Василь Махно, Анна Фрайліх і Йоанна Растропович-Кларк |