October 28, 2002
 |
| Д-р Анна Процик представляє Ренату Руснак |
У конференційній залі НТШ відбулася доповідь Ренати Руснак, докторанта Ягеллонського університету (Краків, Польща) на тему “Богдан Лепкий і польсько-українське культурне життя”. Пані Руснак приїхала до США для вивчення матеріялів Богдана Лепкого, які зберігаються в архівних фондах НТШ.
 |
| Рената Руснак |
Тези доповіді: “Богдан Лепкий і польсько-українське культурне життя”
Досліджуючи польсько-українські культурні контакти на зламі XIX та XX сторіч, часто натрапляємо на сліди Богдана Лепкого. Вершина його діяльности випала на складний політичний, однак важливий у культурі час. Політичні події, чергові війни i революція, які змінили Европу, змінили також розуміння ролі культури, модерністський перелом i народження авангарду – все це творило атмосферу того часу. Гідність, вразливість i аполітичність спричинилися до того, що Лепкий став авторитетом у ділянці культури, і для своєї мети, об’єднував особистості. Роль, яку відіграв у польсько-українських відносинах важко переоцінити, його ідеї виявляються надзвичайно сучасними. Гарячий прихильник незалежності i возз’єднання України, шанував водночас інші народи, i визнавав їхнє право на самовизначення.
 |
| Під час доповіді |
У 1930-ому році у харківській „Критиці” (т.5) Володимир Державін опублікував статтю Історична белетристика Богдана Лепкого. Вiдтоді почали називати Лепкого буржуазним націоналістом. У тодішніх умовах того було досить, щоб усунути його з української літератури й культури. Від кінця 80-их років про Лепкого можна говорити вільно, однак говорять про нього тільки в національних категоріях. Таким чином міф, який витворився навколо Лепкого, і який вперто повертається, не дозволяє на його належну оцінку.
Зміна оптики в дослідженнях спадщини письменника дає змогу показати Богдана Лепкого в іншому ракурсі. По-перше, на тлі епохи i її процесів, по-друге, як людину, яка мислить про культуру категоріями іншими, ніж етичні, чи суто політичні, людину, яка творить на пограниччi культур, по-третє, як постать сучасну, і по-четверте – з особливим акцентом на його культурі, формації, душевній поставі, які неможливо описати вживаючи тільки ідеологічні, політичні та національні категорії.
Який глибший сенс такої ревізії?
По-перше показати, що однобічний підхід робить цю постать нецікавою. По-друге розкрити біографію Б. Лепкого на тлі літературних i культурних явищ його епохи. Саме тому звертаюся до його епістолярію. Тут Лепкий постає перед нами в зовсім іншому світлі – як людина надзвичайного виміру. На мою думку, якраз епістолярна спадщина є водночас невичерпним джерелом інформації про тогочасне суспільно-політичне i літературно-художнє життя. Вона є найважливішим внеском у культуру цього письменника.
Випадок Лепкого непоодинокий. XX століття сприяло підвищенню ролі жанрів: спогадів, листів, щоденників. Ці тексти дуже часто багато говорять про культуру i часом стають інтегральною частиною літератури . Сьогодні, наприклад, не уявляємо собі польської літератури XX сторіччя без щоденників та кореспонденції Ґомбровича, Домбровської чи Стемповського. Сам Лепкий був людиною-інститутом – тому його кореспонденція є найважливішим джерелом знання його діяльності. У моїй доповіді хочу зосередитися на трьох проблемахб яких мені вдалося вияснити кореспонденцію доступну у польських архівах:
на особливій долі антології Малої української прози за редакцією Лепкого, заангажованостi Лепкого i його присутності у молодопольському довкіллі, праці Лепкого у період II Рiчпосполитої, з’ясування якої дозволяє докорінно переосмислити роль i місце Лепкого.
 |
| Рената Руснак і Марія Ревакович розглядають родинну фотографію п. Ольги Кузьмович, де в колі членів родини є Богдан Лепкий. |
 |
| д-р Ася Гумецька, д-р Анна Процик і п.Досон Ґрант |
 |
| Каріна Тарнавська, Василь Махно і Марія Ревакович |