February 23, 2013
23 лютого 2013 року в будинку НТШ-А у Нью-Йорку відбулася доповідь київського вченого, доктора політології Володимира Кулика на тему «Поняття «національности» та «рідної мови» у незалежній Україні». Доповідач є провідним науковим співробітником Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса Національної Академії Наук України, зараз перебуває на стажуванні у Гарвардському університеті.
w.jpg) |
| Володимир Кулик |
Модератор програми Василь Лопух представив присутнім київського гостя, розповів про головні напрямки його наукової діяльности, відзначивши викладацьку роботу в Національному університеті «Києво-Могилянська Академія», Колюмбійському та Стенфордському університетах.
На початку доповіді Володимир Кулик наголосив, що останні його дослідження, пов’язані із проведенням соціологічних опитувань, удосконаленням теоретичної основи самих опитувань. Доповідач зазначив, що у фінансовій підтримці цих досліджень важливу ролю відіграє ґрант, одержаний ним у 2012 році від Наукового товариства ім.Шевченка в Америці, і подякував за підтримку.
Поняття «національності»
та «рідної мови» в пострадянській Україні
Презентація
На думку Володимира Кулика, соціологічні опитування вкрай необхідні тому, що в питаннях визначення національної приналежности, у розумінні поняття рідної мови багато суб’єктивного, розмитого, розпливчатого. В усіх подібних випадках дослідники спираються переважно на дані переписів населення, саме в цей момент фіксується національність та рідна мова мешканців країни. Недоліком абсолютизації даних перепису Володимир Кулик вважає іґнорування розбіжностей між відповідями, які люди, не особливо замислюючись, дають на питання про свою «національність» та «рідну мову», і реальними показниками, які – на основі спеціяльних методик – можуть бути встановлені об’єктивно.
У поняття «рідної мови» різні люди вкладають різний зміст, самовизначення носіїв мови відбиває радше те, як люди самі про себе думають, хоча й під зовнішнім впливом: школи, медій, батьків, друзів тощо. Загалом, на думку доповідача, у цьому питанні превалює уявлення про «біологічність», позначається значний уплив «зовнішньої заданости» національних ознак. Такі переконання сформувалися як наслідок доктринальної національної політики у перші десятиліття існування Совєтського Союзу, коли адмістративними методами реалізувалася політика так званої «коренізації» компартійного адміністративного апарату, в якому, згідно з уявленнями тодішнього керівництва, частка керівних кадрів повинна була відповідати чисельності населення корінної нації у тому чи іншому реґіоні.
Суперечності у визначенні згаданих понять Володимир Кулик проілюстрував окремими даними переписів населення в Російській імперії 1897 року, Совєтському Союзі в 1959 році, в Україні 1989 та 2001 роках. Однією з головних тез доповідача була думка про те, що всі ці терміни в уяві пересічних людей дуже залежать від зовнішніх обставин: фактору державної незалежности, панівних ідеологічних доктрин, соціяльних умов повсякденного життя тощо. З іншого боку, – вважає Володимир Кулик, – існує таке явище, як «поклик душі»: людина визначає свою національність та рідну мову, керуючись суб’єктивними емоціями про «правильність» чи «неправильність» ситуації, яка складається в практичному житті. Тобто, за словами доповідача, «люди, хоча й у вільних від терору обставинах, не цілком вільні, проте, від певного соціяльного тиску».
Найцікавішою була та частина доповіді, в якій Володимир Кулик демонстрував на екрані складені ним таблиці, за якими – на підставі проведених автором у лютому 2012 року соціологічних опитувань – можна було бачити, як з поняттям «рідної мови» та «національности» визначаються мешканці України різного етнічного походження, різних вікових категорій, і на які критерії вони при цьому спираються. «Рідну мову» опитані могли визначати за такими, наприклад, критеріями, як мова батьків, титульна мова країни проживання, особисте ставлення до даної мови, ступінь знання цієї мови, мова переважного вжитку, мова національности даного індивіда тощо.
Крім даних суто індивідуальних опитувань, Володимир Кулик застосовував також методику так
званих «фокус-груп»: інтенсивного обговорення даних питань у межах представницьких груп із 10-12 учасників.
Одним із головних висновків доповідача було експериментальне підтвердження позитивної динаміки змін у часі. Іншими словами, якщо відповіді представників молодших вікових груп відрізняються від відповідей старших, то за інших рівних обставин десь через 40-50 років ці відмінності нівелюються.
У який саме бік ітиме нівеляція: чи в бік посилення ролі української мови як мови повсякденного спілкування, чи в бік послаблення і без того не дуже міцних її позицій – питання залишається відкритим і залежить від факторів далеких від суто лінґвістичних.
Сергій Панько