Війна, надія, майбутнє: що пишуть студенти конкурсу спеціяльної стипендійної програми НТШ-А

June 14, 2018

Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці від 8 до 13 червня   провела в Україні співбесіди з фіналістами стипендійної акції НТШ-А допомоги постраждалим студентам внаслідок російської аґресії на Донбасі, Луганщині та у Криму.

Ось враження Олеся Федорука, член комітету відбору:

Останні пару днів були дуже насичені й дуже відповідальні. Це ті дні, коли усвідомлюєш і дякуєш Богу, що не прожив їх даремно. Разом із Григорієм Грабовичом, Тамарою Гундоровою, Галиною Гринь, Мироном Стаховим і Оксаною Міхеєвою b Києві проводили співбесіди з кандидатами для здобуття стипендій Наукового Товариства імені Шевченка в Америці. Стипендії призначені для підтримки студентів, постраждалих внаслідок війни на Донбасі, окупації Криму та подій на Майдані. Скажу чесно, що результат набагато перевершив очікуване.

Співбесіда в Києві, на фото члени комітету відбору студентів

Не можливо передати словами, наскільки красива і талановита ця молодь, мотивована і сильна духом, патріотично заряджена, сповнена віри в майбутнє, з усвідомленням своєї місії, з бажанням працювати для країни і змінювати її. Віком від 17-ти до 22-х. Ці молоді люди вже сповна пізнали горе і поневіряння. Вони змушені були відірватися від рідного ґрунту і шукати прихистку в чужих містах, часом з родинами, а не раз і самотужки пробиваючи собі шлях у житті, спираючись лише на власні сили, бо батьки залишалися в окупованих Донецьку і Луганську. Неймовірна енергія струменіла від цих людей і передавалася нам. Енергія, помножена на бажання вчитися, здобувати знання, оволодівати ними і йти далі.

Зацитую декілька фрагментів – зовсім довільних – з багатьох есеїв, надісланих для конкурсу. Адресую передовсім тим, хто живе у власному світі комфорту, де тепло і затишно, де різні дріб’язкові проблеми видаються значущими, де нема негараздів і війни, хто вже втомився від неї, не хоче перемоги або не вірить у неї, і тим, хто вважає, що Донбас маємо віддати, а про Крим забути.

“Коли почалась війна, мені було 14 років. Я жила в Донецьку. Події, які відбулися в 2014 році, змусили швидко подорослішати мене і моїх друзів. Скрізь відбувалися дуже жорсткі розмови про те, що відбувається в країні і що буде далі. Населення розкололося на тих, хто за, тих, хто проти і на тих, кому байдуже, хто вважав, що війна їх не торкнеться. Сусіди, друзі, з якими я щодня спілкувалася, стали раптом перетворюватися на ворогів “.

“Як Ви могли здогадатися, я − майбутній історик. Сьогодні в Україні та світі спостерігається загальна криза гуманітарної науки. Потреба у спеціалістах-гуманітаріях все більше і більше падає донизу. Але вирішення тих викликів, які стоять перед людством сьогодні – починаючи від охорони довкілля і завершуючи світовим тероризмом, неможливо без носіїв знань у галузі історії, філософії тощо “.“Ще з дитинства я мріяв стати юристом, і ніякі обставини не завадять мені опанувати цю спеціальність. А перешкоди, можливо і навпаки – допоможуть. Зараз я студент першого курсу … Спочатку я мріяв якнайскоріше закінчити навчання, щоб працювати за спеціальністю. Проте згодом зрозумів, що найцікавіші ідеї виникають безпосередньо у процесі навчання “.

“Я все життя мріяв стати лікарем, а в 11 класі зрозумів, що хочу бути саме хірургом. Недавно почав збирати гроші на новітні інструменти для хірургічного втручання, бо побачив наскільки застаріле оснащення в наших лікарнях і усвідомив, що все залежить від самих лікарів» (ці слова могли б сприйматися як надумані, якби не та обставина, що в хлопця загинув батько на Майдані, і що саме через брак відповідної апаратури лікарі не змогли його спасти, і це вплинуло на мотивацію і вибір юнака) “.

“Моя родина – багатодітна. В Донецьку ми мали невеликий дім, в дитячій кімнаті я займала койко-ліжко. Тепер я розумію, що цього було занадто. … Самий молодший з моїх братів бере академвідпустку в виші та іде в АТО. Спочатку добровольцем-волонтером, а коли йому виповнилося вісімнадцять – в ЗСУ…. Одного з моїх братів було запрошено на навчання в КНУ ім. Т. Г. Шевченка (як переможця на всеукраїнській олімпіаді по астрономії), тому моя мати рішуче залишила власний дім і вирішила виїхати саме в Київ, а не в якесь інше місто. Книжки (в три ряди на стелажах уздовж стін), піаніно, компʼютер, наші дитячі койко-місця, могила батька – все залишилося в Донецьку “.

“Мені самій важко у це повірити, але вже четвертий рік я називаю своєю домівкою місце, де у цей час лежить моя подушка, будь-то кімната у гуртожитку або номер у готелі. … З цього літа я активно почала займатися волонтерством та розширювати коло своїх знайомих. Зустрілася з чималою кількістю переселенців. Усі дуже круті та різносторонні. Але в кожного на душі відчуття самотності та страху. Страх через відсутність сталості, через те, що тебе не розуміють і не так сприймають. І в мене з’явилась ідея. Не одразу, а поступово. Спочатку це було вкинуте у розмові з людиною речення. Але потім, воно почало обростати розумінням для чого це, та деталями, як це краще зробити. З подругою в нас була робоча зустріч, в ході якої ми обговорювали можливість існування проекту для дітей-переселенців. Це повинні були бути додаткові курси англійської мови, але для внутрішньо переміщених дітлахів. Я робила акцент на те, що коли вони зустрінуться та почнеться взаємодія, їм стане легше сприймати те, що відбулося. Попри те, що усе сталося досить давно, відбиток на серці кожен і досі несе за собою. Кожному з нас довелося пережити самотність, коли в тебе навіть немає друзів, щоб погуляти на вулиці. Почати все наново у школі, де тебе ніхто не знає, завестися правильною репутацією, гарними друзями, коли у минулому все вже було облаштовано. Не усі можуть з цим впоратися самостійно. І я дуже хочу, щоб люди, яким потрібна допомога та підтримка, не переживали це саме, як я у свій час”.

“Я хочу написати це ессе душею. Від серця, так, як пам’ятаю й відчуваю. Так, як відбувалося у моєму житті, яке, як і у багатьох з нас, розділилося на два періоди — до та після. … І ось я — студентка Музичної Академії. Продовжую навчання, відшліфовую майстерність гри на віолончелі, кожного дня займаюся улюбленою справою, виконую музичні твори та дізнаюся багато нового. Я працюю над вдосконаленням своєї гри, в мене дуже гарні педагоги, справжні митці своєї справи, які вміють надихнути, бажають підтримати. Ті, хто слухав мою гру раніше, кажуть, що я багато дізналася та досягла певних успіхів, і хочеться вірити, що вони, напевно, мають рацію, адже й в Донецьку мені казали, що я музично обдарована й можу досягти успіху. В 12 років я приймала участь у музичному конкурсі, грала зі справжнім оркестром, запам’ятовувала та виконувала складні твори, а з того часу моє вміння поліпшилося й бажання опанувати гру на віолончелі стало ще сильніше”.

“Одним із головних проектів, над яким ми працюємо в продовж півтора років, є RoadSSL. Якщо коротко розповісти про цей проект, то RoadSSL – це система автоматичного вуличного освітлення, що покликана вирішити дві важливі проблеми для України та й світу взагалі. Першою є безпека дорожнього руху вночі та під час поганих погодних умов … А другою є нераціональне використання енергоресурсів діючими системами вуличного освітлення, на які витрачаються не малі частки міських бюджетів. RoadSSL вирішує ці проблеми завдяки системі керування, що відстежує погодні зміни, рух пішоходів на переході та навантаження руху автомобілів залежно від часу… Завдяки проекту я став більш відповідальним, цілеспрямованим, активним та різнобічним “

“В житті кожної людини настає момент прийняття важливих рішень, які визначають її подальший шлях. Для мене цим моментом стала анексія Криму. У мене був вибір: залишитися у Сімферополі чи рушити до материкової частини України. Я обрав друге, бо російська влада зацікавлена лише в знищенні кримськотатарської культури, мови і народу для затвердження своїх квазі-прав на території Криму… З першого курсу я почав активно працювати: брати участь у різних проектах, пов’язаних з кримськотатарською мовою, адже питань та проблем щодо збереження і розвитку моєї рідної мови досить багато … відновити кримськотатарську мову – це моя мрія і моя мета. … Перебуваючи у переселені, я намагаюся вирішувати цю проблему: даю охочим безкоштовні уроки кримськотатарської мови, перекладаю твори з української, англійської, російської мов на кримськотатарську, досліджую кримськотатарський фольклор”.

“Чому я кандидат на стипендію Наукового товариства імені Шевченка в США і для чого вона мені потрібна? Тому що маю нестерпне бажання вчитися та саморозвиватися заради майбутнього, оскільки маю здібності до вивчення та викладання мов і відчуваю, що це потрібно іншим!”

А ось взірець державного мислення. Хлопцеві тільки 18 років.

“Я б хотів вирішити проблему, яка гостро стоїть для багатьох тисяч сімей на непідконтрольних територіях – доступність вищої освіти для випускників шкіл і можливість вчитися в Україні. 

Чому це актуально? За даними ЗМІ, на непідконтрольній Україні території в Донецькій і Луганській областях (зона АТО) школи щорічно закінчують понад 10 тисяч школярів. Вступити в українські університети зможуть близько 10% з них, тобто близько 1 тис. Решта учнів не буде здобувати освіту в українських вузах і частина з них отримає нелегітимний документ про вищу освіту в навчальних закладах Донецька і Луганська. Про яке майбутнє молоді, яка живе на непідконтрольній території і яка є громадянами України, можна говорити? Молоді люди без освіти не зможуть претендувати на нормальне майбутнє. Я щиро вважаю, що успіх нашої Країни безпосередньо залежить від рівня освіти населення.

Чому так відбувається? Бюджетна форма навчання є єдиним можливим варіантом для більшості сімей вимушених залишитися на непідконтрольній території України. Навчаючись де-факто не в рамках української освітньої системи, всі учні для вступу на вищу форму навчання після закінчення школи повинні скласти іспити (зовнішнє незалежне оцінювання, скорочено ЗНО), середній бал яких підсумовується із середнім балом шкільного атестата. Отримане число бере участь у конкурсному рейтингу для вступу на бюджетну форму навчання. Я знайомий з цією проблемою не з чуток і мені б хотілося трохи докладніше зупинитися на тих проблемах, з якими стикаються школярі, які живуть на непідконтрольних територіях.

Я писав листа до апеляційної комісії Міністерства освіти України, щодо перегляду підходу оцінювання школярів, які змушені вчитися на непідконтрольній території, можливо за рахунок введення додаткового коефіцієнта до їх результатів. Однак, минув рік і ситуація не змінилася.Абзац п’ятий пункту 30 в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 1033 від 14.12.2016 року свідчить, що програми зовнішнього незалежного оцінювання за результатами здобуття базової або повної загальної середньої освіти не можуть виходити за межі відповідних навчальних програм загальної середньої освіти (P.S. шкільна програма), затверджених згідно із законодавством.

Проте, такі школярі, як я був у минулому, опиняємося у несправедливій ситуації по відношенню до інших учасників незалежного оцінювання:

– на непідконтрольній території України заборонено і переслідується навчання українською мовою, тому у нас немає можливості вивчати необхідний предмет на заняттях нарівні з іншими учнями в Україні. У свою чергу, іспит з української мови та літератури є основним і обов’язковим;

– необхідна шкільна література з української мови та літератури відсутня у зоні АТО і прирівняна до екстремістської при спробі ввезення на територію;- шкільну літературу з української мови не завжди є можливість знайти в інтернеті через часті технічні перебої зі світлом або з інтернетом на непідконтрольній території України;

– англійській мові не приділяється особлива увага. Іспит з англійської мови є обов’язковим при вступі на багато сучасних спеціальностей;- для отримання атестата України, ми повинні здавати іспити екстерном у кінці рока, до яких потрібно готуватися з усіх предметів і при цьому приділяти менше часу для підготовці до здачі основних іспитів для вступу в університети;

– оцінки в атестаті псуються через дезінформацію, яку викладають у школах на непідконтрольній території України з багатьох дисциплін (такі як історія, географія та інші). З історії та права замість України розглядається історія і право Росії, по географії крайні точки областей – це лінії розмежування військ;

– на жаль, діюча військова обстановка, не завжди є мотивуючої до навчання.

Я навів основні тільки моменти, але повноцінно описати ситуацію, що склалася досить важко. Для кого-то це здається дивним, але для проживаючих школярів звичайною ситуацією є підготовка до іспитів під безперервний шум вибухів. Крім того, під час поїздки на територію підконтрольну Україні для складання іспитів нормальною практикою є ночівля у холодній машині (по закінченню робочого часу, пости закриваються і сотні людей ночують на дорозі). Зрештою, багато школярів не виїжджають в Україну для складання іспитів не через політичні погляди, а через відсутність грошей в їх сім’ях. За словами моїх батьків, одна поїздка на два дні дорівнює вартості їжі на півмісяця для сім’ї з трьох осіб. Подібні витрати не одноразові, адже до моменту здачі іспитів по ЗНО необхідно спочатку отримати паспорт і здати шкільні іспити екстерном. В підсумку, сім’ям необхідно робити вибір між освітою і сімейним бюджетом на пару місяців.

Звичайно, Міністерство освіти України пропонує для школярів із зони АТО пільговий вступ до університетів, які переїхали із Донецька і Луганська на підконтрольну територію України. На жаль, дані ВНЗ знаходяться на останньому місці у пріоритетах для здобуття вищої освіти. Колись престижні університети країни, зараз відчувають певні проблеми: відсутність наукової бази, дефіцит кваліфікованого викладацького складу, нестача місць у гуртожитках і т. п. Ми, школярі із зони бойових дій, не просимо, а хочемо чесно вчитися нарівні з іншими.

Як результат всієї описаної вище ситуації, я не бачу рівності в освіті і вступі до університету. А так як освіта, по суті, є базовою складовою успішного життя, то побудувати світ на несправедливості буде дуже важко.

Повертаючись до мого проекту. Отже, описана вище проблема полягає у доступності (точніше, у недоступності) вищої освіти на підконтрольній території України для випускників шкіл із зони АТО.

Як це можна вирішити? Освітній онлайн ресурс для школярів із зони АТО. При всій складності описаних мною проблем, саме онлайн інструмент дозволить школярам Донецька і Луганська підвищити шанси на вступ до університетів України. Мова йде про створення сайту на базі вже наявних шаблонів на платформі WordPress, що здешевлює вартість в десятки разів. Особливості нашої онлайн платформи будуть наступні:

1) За допомогою викладачів, волонтерів та некомерційних організацій і, сподіваюся, за сприяння Міністерства освіти України ми створимо навчальні курси по основним темам інтересу випускників. Усі матеріали будуть безкоштовні для користування.

2) Крім шкільних уроків, ми зосередимося на психологічній підготовці до здачі іспитів в непростих і стресових умовах. Тут потрібна велика і складна робота. З одного боку, школярів потрібно готувати саме до стресової ситуації на майбутніх іспитах і тестах, а з іншого боку, необхідно працювати з мотивацією, адже у школах навпаки відмовляють від подальшого навчання в Україні. Іншими словами, ми повинні мінімізувати можливі помилки на майбутніх іспитах через хвилювання і підтримати прагнення вчитися в Україні.

Ми не обмежимося курсами для школярів, а будемо створювати навчальні курси з професіоналами у кожній сфері, від хобі до навичок у побуті. Більшість з нас є фахівцями в якомусь питанні. Хтось знає секрети програми Excel, хтось особливості бухгалтерії для некомерційних організацій, а хтось розповість про підготовку до марафону.

Окремо хотів би відзначити, що я хочу привернути до організації проекту людей з обмеженими фізичними можливостями з різними групами інвалідності. Мені боляче писати про це, але реальність у нашій країні така, що шанс для людини з інвалідністю знайти добре оплачувану роботу зводиться до нуля. Виділеної державою допомоги не вистачає на життя, харчування та лікування. Я бачу в онлайн платформі можливість хорошого додаткового доходу для людей з обмеженими фізичними можливостями. Також мій проект стане проривом у галузі освіти. Наведу приклад для наочності: для того, щоб стати викладачем, їм не доведеться добиратися до роботи у школу або університет, що для деяких груп інвалідів майже неможливо. Тепер з’явиться можливість вести лекції з дому. Людям з інвалідністю є чому навчити інших вже зараз, їм просто потрібно дати цю можливість. Тому без команди фахівців не обійтися. Потрібен персонал, який допоможе у створенні курсу і подальшого продажу.

Теж саме я можу сказати про жителів сільської місцевості як про потенційних викладачів онлайн платформи. Добробут сільської місцевості далекий від рівня районного центру (міста). Хоча за останні роки у нашій країні і відбулися позитивні зміни в аграрному секторі, але до прийнятного рівня доходів мешканців сіл говорити ще рано. Відповідно, тут освітній онлайн ресурс може знайти своє застосування. Ми обов’язково допоможемо людям комерціалізувати їх знання та навички “.