27-ма щорічна Шевченківська конференція

March 10, 2007

Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці (НТШ-А)
Українська Вільна Академія Наук (УВАН)
Український Науковий Інститут Гарвардського Університету (УНІГУ)

ПРОГРАМА
Відкриття
д-р Орест Попович
(голова, НТШ-А)

“Історичний зміст “Великого льоху” Тараса Шевченка”
д-р Тарас Гунчак (НТШ-А)

“Сприймання Шевченка вчора та сьогодні”
д-р Ася Гумецька (УВАН)

“Шевченко в рецепції Євгена Маланюка”
д-р Григорій Грабович (Гарвардський університет)

Закриття
д-р Анна Процик
(науковий секретар, УВАН)

Д-р Орест Попович виголошує вступне слово,
Василь Махно, Григорій Грабович, Ася Гумецька,
Анна Процик, Тарас Гунчак
Орест Попович

Орест ПОПОВИЧ

ТАРАС ШЕВЧЕНКО – ДЖЕРЕЛО ДУХОВНОЇ СОБОРНОСТИ УКРАЇНЦІВ

Нещодавно попав мені в руки примірник журналу українців в Угорщині, де мою увагу привернув заголовок репортажу «Шевченко зібрав українців Будапешта». Та не тільки Будапешту, подумав я, бо аналогічні заголовки можна б застосовувати до шевченківських святкувань по всьому світі: адже Шевченко збирає українців Києва, Львова, Москви, Торонта, Нью-Йорку, і т.д. Спільним знаменником тут є очевидний маґнетизм Тараса Шевченка, здібність його імени, духу, феномену об’єднувати українців, де б вони не були.

Дехто тут підсміхнеться на такий критерій для об’єднуючої сили Тараса Шевченка; мені закинуть, що то не є суттєве, що його ім’я може зібрати, скажім, сто українців в Нью-Йорку, чи 500 у Києві; ще й можуть саркастично додати, що Андрій Шевченко потрапить притягнути далеко більше людей.

Я дуже тішуся, що український футболіст, однофамілець Великого Тараса, здобуває славу для України, але думаю, що футбольна слава короткотривала, а от нашому Патронові наближається вже 200 років, і ще за других 200 українці будуть його дальше вшановувати, хоч може з іншим наголосом. Але може справді кількість присутніх на шевченківських святкуваннях, чи навіть кількість самих святкувань, не є гідними критеріями для оцінки того, що зробив Великий Тарас для об’єднання українців. Для цього існують далеко кращі, більш переконливі, приклади, і не треба за ними далеко шукати.

Подумаймо тільки про засновування нашого Товариства у Львові в 1873 році. У той час Львів, як і ціла Галичина, Буковина і Закарпаття, належали до Австро-Угорської імперії, тоді, коли більшість українських земель була в границях Російської імперії. Між українцями в тих двох імперіях існував не тільки політичний кордон, але й розділяла їх культурна і мовна прірва – розмовляли вони різними говірками.

І хоча наддніпрянці в той час мало знали про галичан, культурні діячі і меценати з під-Російської України, на чолі з Олександром Кониським, зважилися заініціювати і спонсорувати створення у Львові Товариства ім. Шевченка, спочатку тільки літературного. Цю ініціятиву можна уважати тріюмфом української політичної думки на той час, засвідченням духовної соборности наддніпрянської України з Галичиною, може навіть і першим кроком до державотворення. Усе це досягнено в імені і дусі Тараса Шевченка. І треба також дати признання галичанам, що вони цю ініціятиву підхопили, що вони Тараса Шевченка прийняли (бо не мусіли прийняти,
адже він про Галичину і галичан не писав) – і вже першим Головою Товариства ім. Шевченка став галичанин, Корнило Сушкевич. Отож Тарас Шевченко надихнув соборністю і галичан.

Коли діяльність Товариства поширилася на багато галузей науки, воно було перейменоване на Наукове Товариство в 1893 році, переорганізоване на зразок Академії Наук. І на цю зміну ініціятива походила з наддніпрянської України – Олександер Кониський і Володимир Антонович – але знову першим Головою вже Наукового Товариства ім. Шевченка обрали галичанина, Олександра Барвінського. І так щераз занотовуємо об’єднання українців під патронатом Тараса Шевченка.

Символізм єднання Сходу і Заходу України осягув свого апогею у львівському НТШ, коли там появилися два велетні української, відповідно, науки і літератури, наддніпрянець Михайло Грушевський та галичанин Іван Франко. Під їхнім проводом
НТШ розбудувалося в соборну Українську Академію Наук, притягнувши майже всіх українських вчених і деяких чужинців, здобуло для Галичини і Львова передове місце в національному і культурному розвитку.

Другий приклад єднання українців, що його надихнув Дух Шевченка – це співпраця НТШ у Львові зі Всеукраїнською Академією Наук у Києві у 1920-их роках в опрацюванні єдиного соборного та останнього незросійщеного правопису, т. зв. Харківського правопису з 1928 року. До речі, американське НТШ та УВАН давно домовилися дотримуватися того правопису і вживають його досьогодні.

27 червня 1964 року: стотисячний здвиг народу (і я між ними, а напевно і багато з Вас) були співучасниками монументальної події – відслонення пам’ятника Тарасові Шевченкові у Вашінґтоні. То було завершення титанічних зусиль цілої української громади в Америці, для якого треба було, м. ін., змобілізувати понад 50 українських центральних громадських установ, об’єднати українців усіх політичних переконань, віровизнань, професій і поколінь, іміґрантів усіх хвиль і їх нащадків. Хто міг спонукати такі зусилля? Хто міг надихнути таке досягнення? Тільки Дух Великого Тараса. Слід відмітити, що господарем того свята у Вашінґтоні, який його відкрив, був Голова НТШ-А, професор Роман Смаль-Стоцький.

Кадр з відеофільму

12 березня 2003 року: Голова НТШ в Америці д-р Лариса Онишкевич доповідає за запрошенням перед Верховною Радою України у Києві. Говорить про «Статус і права української мови в Україні». Лариса Онишкевич була єдиним представником діяспори, якого колинебуть запросили виступати перед Парляментом України. Не віднімаючи нічого від справді подиву гідних заслуг Лариси Онишкевич для української мови, я думаю, що ім’я нашого Патрона, яке наділяє наше Товариство особливим авторитетом, саме й було тим рішальним чинником для такого соборного запрошення до Верховної Ради України.

І так ми замикаємо цей вибірковий перелік замітних віх, пов’язаних з іменем Тараса Шевченка, сьогоднішнім збором представників чільних українських наукових установ в Америці – НТШ, УВАН та Українського Наукового Інституту Гарвардського Університету, як і добірної нашої авдиторії. Наша імпреза сьогодні показує, що достойність свята полягає не так в кількості людей, що їх може зібрати Тарас Шевченко, як у якості його учасників.

Григорій Грабович Ася Гумецька
Тарас Гунчак Анна Процик

Василь Махно, Григорій Грабович, Тарас Гунчак, Анна Процик, Ася Гумецька, Орест Попович