October 27, 2012
«Міти Метаморфоз, або Пошуки доброго світу» (Львів. Піраміда, 2012. 484 с.)
Видано за підтримки Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці
з Фонду ім. Івана та Елизавети Хлопецьких
У книзі есеїв одного із найінтелектуальніших представників Нью-Йоркської групи – відомого поета і науковця Богдана Рубчака «Мітиметаморфоз, або Пошуки доброго світу» вперше в Україні представлено надзвичайно яскравий і вагомий його здобуток в царині літературознавства.
Ця книга є захоплюючoю інтелектуальною мандрівкою вченого у таємничий світ української поезії та українського духу.У полі зацікавлень Богдана Рубчака-науковця – творчість Тараса Шевченка, молодомузівців, Евгена Маланюка, Наталі Лівицької-Холодної, Богдана Кравцева, Богдана Ігоря Антонича, Богдана Нижанківського, поетів Нью-Йоркської групи – Юрія Тарнавського, Патриції Килини та Віри Вовк, а також елітарного Олега Зуєвського і незламного шістдесятника Василя Стуса.
w.jpg) |
| Богдан Рубчак |
27 жовтня 2012 року суботню програму НТШ-А було присвячено презентації книжки відомого поета і літературознавця Богдана Рубчака «Міти метаморфоз, або пошуки доброго світу». Книжка побачила світ цього року у Львові у видавництві «Піраміда», її видано за підтримки Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці з Фонду ім. Івана та Елизавети Хлопецьких. Як зазначає упорядник Василь Ґабор, у виданні вперше в Україні найповніше представлено здобуток вченого в галузі літературознавства: подано низку ґрунтовних есеїв про творчість Тараса Шевченка, молодомузівців, Євгена Маланюка, Наталі Лівицької-Холодної, Богдана Кравцева, Богдана Ігоря Антонича, Богдана Нижанківського, Юрія Тарнавського, Патриції Килини, Віри Вовк, Олега Зуєвського, Василя Стуса. Щодо назви збірки, Марія Ревакович у передмові до книжки наголошує, що, концентруючись на топосі міту, Богдан Рубчак розглядає його як явище, невіддільне від природи та вічної циклічности часу, і одночасно як джерело поезії, рівноправне із піснею.
Тим часом свою спеціально підготовану до презентації лекцію Богдан Рубчак присвятив темі співвідношення еміґраційної та материкової української літератури, пошукам місця еміґраційного письменника у житті та красному письменстві країни проживання, з одного боку, та батьківщини, яку йому за різних обставин та з різних причин судилося покинути, з іншого боку. Особливістю української літератури є те, що вона тривалий час творилася на теренах, розділених міждержавними кордонами, і нерідко письменники центру та периферії мають між собою відмінностей більше, аніж літератори корінні та еміґраційні. На підтвердження Б.Рубчак послався на співвідношення між творчістю таких письменників, як Степан Васильченко та Ольга Кобилянська у прозі, Григорій Чупринка та Василь Пачовський у поезії, згадав про особливості критики Сергія Єфремова творів Ольги Кобилянської. На думку доповідача, головним мірилом наближення до центру завжди була не так тематика, як переважно стиль письменника.
Далі Б.Рубчак зупинився на суперечностях, пов’язаних із уявленнями еміґраційних поетів, яких він уважає не так «переміщеними», як «зміщеними особами», говорив про роль і місце письменника у «месіанському поході» за реалізацію української ідеї, за правильне втілення її у «нашу єдину літературу». Проте дійсність насправді виявилася такою, що Захід аж ніяк не зацікавився ідеями поетів-«імміґрантів», вважаючи їх передусім просто за масу переміщеного люду, який треба десь примістити, засимілювати і забути, – з гіркотою констатував доповідач.
В уявленні Б.Рубчака еміґраційний поет опиняється у ситуації, коли світ не ставить йому ніяких запитань, «мовчить, як стіни порожньої кімнати», адже втративши батьківщину, такий поет ні перед ким не відповідає, бо «нікому не відповідає». Коли самотність переступає у відчуженість, коли поет випускає арку своєї свідомости у порожнечу, тоді зустріч зі світом стає неможливою, – резюмував свої багаторічні спостереження Б.Рубчак і додав, що в такому разі настає «терор еміґраційної ментальности», яскравим прикладом якого може бути життя і творчість Юрія Косача.
Відтак Б.Рубчак аналізував мовні особливості творів еміґраційних поетів, твердячи, що мова поета еміґранта част
о стає занадто чистою, занадто стерилізованою. Адже рідна мова – це єдиний дім еміґраційного поета, і загроза рідній мові рівняється із загрозою втрати центру ідентичности, наголосив доповідач, і висловив переконання, що всілякі спроби відчищування мови призводять до крайнього результату: прагнення ідеалу мовної чистоти обертається так званою «глоттофаґією», явищем, яке можна образно уявити як «ковтання власного язика».
– А тепер я спробую довести, що ситуація еміґраційного поета може часом і збагати його творчість, – вів далі Б.Рубчак. – Раціонально чинять ті поети, які вільно вибирають свій стан і засвоюють свою іншість і від оточення, і від батьківщини. У такому разі «умісцевлення на периферії» дозволяє їм говорити своєрідним «контрамовленням», «контрадискурсом», що, на думку доповідача, має місце у випадку таких поетів, як Юрій Тарнавський та Василь Махно. А вже з місця своєї іншости звільнений поет готовий вступити в автентичний діялог з конкретними явищами нинішньої української літератури, внаслідок цього його тексти стають автентично, а не пропаґандивно патріотичними, – вважає Б.Рубчак.
w.jpg) |
w.jpg) |
| Олександер Мотиль | Зірка та Роман Воронки, Анна Процик |
– Де починається така необхідна для нас «українськість»? – поставив питання доповідач і, посилаючись на творчість Ігоря Костецького, продовжив: чим менше письменник намагається бути «національним», тим більше він звільняє свою особистість, тим сильніше «українськість» говоритиме з його рядків. Ще один приклад з цього ряду: українські поезії американки Патриції Килини. Високі таланти, смак і такт дозволили їй перемінити недостачу на мистецький засіб – їй вдалося збудувати для себе дуже своєрідний український ідіолект, що тісно пов’язується з іноді таки дуже органічною образністю, – навів промовисті ілюстрації з її творів Б.Рубчак.
«Остаточною художньою вартістю залишається сам текст, незалежно від місця його створення. Адже ще донедавна єдиним «територіяльним» імперативом еміґраційного письменника було його серце. І хай так буде далі», – такий підсумок своїм роздумам зробив Богдан Рубчак. Цей підсумок він розвинув у подальшій дискусії та у відповідях на питання численних слухачів, присутніх того вечора у лекційній залі НТШ-А у Нью-Йорку.
Сергій Панько