May 12, 2007
Книжка видана до 90-річчя від дня народження автора і містить переклади америкаських та европейських поетів,
що серед них є дев’ять лавреатів премії Нобеля
Книжка видана до 90-річчя від дня народження автора і містить переклади америкаських та европейських поетів,
що серед них є дев’ять лавреатів премії Нобеля
Вступне слово
Марта Тарнавська
Розказповідь про працю над біо-бібліографічними покажчиком
життя і творчости Остапа Тарнавського
та про свої нові знахідки до його біографії.
Світлана Махно
Читання вибраних віршів
 |
| Марта Тарнавська |
 |
| Василь Махно |
Василь Махно
Презентована книжка “Поетичні переклади” (Київ, “Пульсари”, 2006), видана до 90-ліття Остапа Тарнавського, має на меті, в першу чергу, доповнити його перекладацький доробок в уяві читацького загалу, який не був опублікований за життя автора в книжковому варіянті з різних причин, себто деякі із пропонованих перекладени[ віршів представлених тут зарубіжних поетів були видрукувані у періодиці, або взагалі були віднайдені у рукописах, які залишились по смерті поета.
Знаємо, що ОТ протягом цілого періоду своєї творчости перекладав різних поетів з різних мов і як зазначає у передмові до цього видання Марта Тарнавська: “вона (книжка) охоплює друковані раніше у періодиці й не друковані досі, знайдені в архіві переклади з різних мов, за вийнятком сонетів Шекспіра, які появилися уже раніше окремою книжкою…”
Варто наголосити, що зацікавлення поетичними текстами в іншомовних літературах у Остапа Тарнавського вельми широке: принаймні, у цьому виданні представлені різні поети різних літературних епох: від епохи Відродження – Мікеланджело, представників романтизму Персі Биш Шеллі, Йоганн Гете, Фрідріх фон Шіллер, французьких символістів Шарль Бодлер та Жюль Ляфорґ, а найбільшу частину становлять модерністи – Волт Вітмен, Томас Стернз Еліот, Вільям Батлер Єйтс, е.е. камінґс, Сен-Жон Перс, Райнер Марія Рільке, – і до своїх сучасників, таких як Чеслав Міолош, Ярослав Сейферт, Ґьорґос Сеферіс та інші значні чи менш значні на сьогодні поети.
Зрозуміло, що поетичний канон, який для О. Тарнавського, як стратеґія його зацікавлень, був визначальним, який прочитуємо навіть з побіжного переліку (і не повного) цих імен, то ця парадиґма виразно свідчить про західний вектор його зацікавлень. Мови, якими писали, перекладені О. Тарновським, поети, це – польська, німецька, англійська, французька, – і лише чеська (Сейферт) і грецька (Сеферіс) становлять вийняток із правила, але цей вийняток пояснюється просто: О. Тарнавський перекладав їхні твори тоді, коли ці двоє отримали Нобелівську премію. Метою перекладача – це принагідне ознайомлення українського читача із зразками їхньої творчости.
Отже, висновок такий О. Тарнавський віддавав перевагу (мотиви опустимо) німецькій, англійській, американській та французькій поезії, що підтверджує чиюсь тезу, що канон світової літератури створений цими мовами, а решта – це лише додаток і ,якщо відкинути дозу скепсису і маску снобізму, то в цьому щось є.
Тепер про мотиви: кожен перекладач селекціонує свої уподобання і смаки. що проявляється у тому, кого він перекладає і з кого моделює свою Антологію світової поезії. У Остапа Тарнавського це виразно модерніський канон і доказ цьому ми знаходимо у статті самого перекладача із виразним і вельми нам потрібним для доказу заголовком “Про модернізм, переклади і …поезію”, надруковану1956 року у філядельфійському журналі “Київ”. У цій есеї Тарнавський визнає за поступ модерної поезії, дух її експериметаторства, посилається на різні приклади із світової поезії та української, для того, щоби якось пояснити собі, в першу чергу, якою мусить бути українська поезія, якою мірою мусить бути співідношення поміж формою та змислом і т.і., правдоподібно, що Остап Тарнавський відчував, що це оновлення і (не лише поезії) після Другої світової війни відбувається різними шляхами.
Справделивости ради нагадаю, що саме у західному каноні відбувалися пошуки нових поетичних форм, способів поетичного вислову, формувалася нова ідеологія співідношення мистецтва та його функції, себто уже з 50-тих років почина
вся постмодернізм, як знак завершености модернізму, як його заперечення.
Остап Тарнавський, як і більшість його літературних ровеснків, опинившись поза межами батьківщини дуже гостро це переживав. Тому цілком зрозумілою для мене є його твердження, хоч не до кінця прийнятне, що “Оновлення поезії, а воно мусить бути перманентне, може вийти лише з гущавини нашої рідної поетичної традиції з усіма притаманними нашому поетичному світові рисами.”.
Спробую прокометнтувати цей вислів: ідея про український мистецький напрям була помилковою і не справдилась, багато хто із українських письменників перебували у на пограниччі і культувуючи з одного боку, щире бажання залишитись українськими письменниками на чужині, а з іншого – американський (чи европейський) інтелектуальний світ пропонував їм щось інше і це інше не завжди ними адекватно сприймалося, або й попросту відкидалося.
У творчості Остапа Тарнавського такий дуалізм також присутній і наявний: його внутрішня – як поета – боротьба, зводилася, на мій погляд, до поєднання модерних мистецьких ідей через традиційнсть форми і питомо український комплекс обов’язку поета, натомість, як перекладач, він більш вільний у своєму виборі та смаках.
Перекладач – це і суперник, і співавтор. Моє розуміння перекладацтва як мистецького акту, до того ж, коли перекладач й сам є поетом, то це виглядає так, що усе дійство мистецького акту перекладання відбувається як процес припасуваня своєї поетичної системи до тієї, яку перекладєш, найкраще, коли ті системи співзвучні, себто коли поет і перекладач мають подібні естетичні уподобання.
О. Тарнавський найбільш послідовним виявився, як перекладач сонетів Вільяма Шекспіра, (том сонетів зявився друком 1997 року уже по його смерті), послідовним, бо майже уся сонетна спадщина Шекспіра була проінтепретована ОТ, до нього в українській літературі існувало два варіянти сонетів Шекспіра у перекладах Дмитра Паламарчука та Ігоря Костецького, щоправда, принагідні переклади Шекспірових сонетів трапялился і в інших українських авторів.
“Поетичні переклади” – це мозаїка голосів світової поезії у виконанні ОТ, оскільки кожна поетична система чи то Еліота, чи Павнда, чи Сен-Жон Перса, чи Сеферіса, чи Мілоша, створює вражіння універсальности, а така універсальність та різноманістність стилів, перекладених Остапа Тарнаського поетів, спонукає і самого перекладача перевтілюватись і перевтілювати усю енергію іншої мови ув систему мови української, це вельми важке завдання. Таким універсалізмом в українському перекладацькому цехові володіли Рильський, Бажан, Кочур. Лукаш, Москаленко, але навіть і в них були улюблені поети і улюблені мови: у Рильського – польська та російська, дивовижний інтепретатор Міцкевича і Пушкіна, у Бажана – грузинська і німецька, (Руставелі та Рільке) у Кочура та Лукаша (важко визначити), у Москаленка – французька (Сен-Жон Перс).
Для О. Тарнавського, на перший погляд, наче цієї проблеми не існує, себто приорітети у нього відсутні, виглядає, що поетичний текст – як система знаків та мовної енергії – готова сприйнятись ним, як автором перекладу, не залежно від того, якою мовою вона створена, але саме тут існує засаднича проблема акту переінакшення, що називаємо майстерністю перекладача.
Право поета (і перекладача) є природнім – пропонувати своє бачення світу, право читача (і слухача) вибирати ту чи іншу поетову (і перекладачеву) модель, чий обов’язок є більший і важливіший, на це питання, яке відводить нас у хащі теорії про текст і його сприйняття, про текст і читача, – однозначної відповіді не існує.
“Поетичні переклади” Остапа Тарнавського власне доповнює нам корпус текстів, перекладених українською мовою, важливих і визначальних світових поетів в історії поезії – це з одного боку, а з іншого – свідчить про саморозвиток Остапа Тарнавського як поета і перекладача в умовах пограниччя мов та культур.
 |
 |
| Василь Махно, Марта Тарнавська, Світлана Махно, Орест Попович |