Літературний ярмарок вірші читають:

Пісня для Мар’яни
Ця любов, наче овочі цінні.
Дозрілі, пізні.
Н аче ніч, що вібрує в осінній,
в останній пісні.

Цю любов я із вересня виніс
за вдачу птичу.
І за очі, що шепотом синім
початок кличуть.

За волосся, що ллється на перса,
мов зливи сіття,
за долоні, що в місячних плесах
про святість світять.

В цій любові живу, наче в саді
старім, імлистім,
і збираю розсріблену радість
в тінистім листі.

Заблукався в коханім обличчі,
як в дивнім краю:
в краєвиді його таємничім
себе шукаю.

(Зі збірки “Ось як я видужаю”)

зрідка відвідує муза — сухоребра стара: лице — мов зім’ятий капшук —
інколи вони п’ють каву — він читає їй вірші — збиваючись з ритму об шум
океану — доводить що правило писати для всіх — не підтверджує аксіому:
що усім потрібні слова: що нагадують зебру — жирафу — кому

землю яка є землею — з нічого щось — із сумних існувань — тканина вірша
виткана з подиху слів — із блаженства небаченого — бо віриш
найменшому із предметів нагрітих за день — тулишся серцем й руками
бо не важливо що зберігає тепло мушля зелена чи камінь

в бляшанці вода для гоління — 15 рибин на шворці — мов
намисто — видзвонює на вітрах — і давно потрібно придбати замок
бо мораль упала до рівня нуля — про се свідчить не тільки преса
але й ціни на нерухомість і вірші місцевої поетеси