ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР до 30-ліття смерті видатного українського поета ВАСИЛЯ СТУСА (1938-1985)

December 19, 2015


який представили
Василь Махно і Олександер Мотиль

У програмі вечора:
• вірші Василя Стуса, авдіо-записи голосу поета з 1960-тих років
• пісні сестер Тельнюк на слова Стуса
• відеокадри з перепоховання поета у Києві

Минуть десятиліття. Не буде образу Стуса як особи, не буде його розпинателів, не буде його теперішніх критиків. Дисидентство вивчатимуть у школах з нудних підручників історії та історії літератури, і школярі потай позіхатимуть під розповідь учителя про в’язниці і смерть Стуса, як сьогодні вони позіхають, слухаючи про каторжні роки Грабовського. Будуть інші проблеми і інші злоби дня. Але надовго лишиться універсальне, майстерне і щире в поезії Стуса.

Юрій Шевельов «Трунок і трутизна»

Василь Махно і Олександер Мотиль

Для перегляду відеозапису просимо натиснути тут:

Вступне слово Василя Махна

Анна Процик Олександер Мотиль


«Василь Стус (1938-1985)»

(щоби переглянути презентацію просимо натиснути тут)

Юрій Шевельов.
Трунок і трутизна. Про «Палімпсести» Василя Стуса.

Життя й творчість Стусові надзвичайно щільно одне з одним пов’язані, творять своєрідну гармонію. Вони обоє чесні, а це в наші «підлі і скупі, – мовляв Микола Зеров, – часи» дуже багато. Але є між ними істотна різниця. В житті Стус ніколи не здавався ворогові і не виявляв вагань. Але ціна цієї прямоти була висока не тільки в сенсі фізичних і психологічних терзань, а і в сенсі внутрішніх конфліктів і подолання внутрішніх молінь у Гетсиманському саді про те, щоб минула поета й людину чаша сія. Поезія Стуса відбиває не тільки ті рішення, про які тут перед цим говорилося, а й ті внутрішні діялоги з янголами прозрінь і бісами спокус, які становлять внутрішню суть душевного й духовного життя кожної людини, не тільки в’язня нелюдських політичних систем. Поезія Стуса – наскрізь людська й людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радости, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежности світу. Перед нами не «живий смолоскип», а людина. Коли хочете, – Людина, великою літерою. Ця вірність унутрішній правді, одвертість у визнанні своїх вад і зльотів самі ще не роблять поезії, але вони становлять передумову поетичної творчости, і без них може творитися реторика, може творитися римована газетчина, але не може поставати справжня поезія.