October 8, 2008
 |
| Юрій Гаєцький |
11 жовтня 2008р. НТШ-А, Нью-Йорк. Історія України періоду сімнадцятого та вісімнадцятого століть приваблює своїм романтизмом і трагізмом цієї доби. У подіях, що розвивалися після смерти Богдана Хмельницького дивовижним чином проглядаються не тільки нефортунні наслідки для подальших змагань за українську державність, але й прямі аналогії із суперечливими обставинами сьогодення.
Протягом усієї програми наявно відчувався багатолітній інтерес професора Юрія Гаєцького до всіх історичних обставин названої епохи, ба також до географічних умов, особливостей адміністративного поділу тодішньої України, навіть до топографічних деталей окремих територій. За словами професора, бувши в Україні він не раз обійшов місцевості, де точилася Конотопська битва. Це дало йому змогу відновити буквально похвилинний хронометраж тієї важливої перемоги українського війська над московськими воєводами. Слухаючи професора, мимоволі пригадуєш Генріха Шлімана з його завзятими пошуками місцезнаходження Трої. Справді, як раз таке небуденне ставлення до своєї науки надихає історика Юрія Гаєцького до підготовки та видання все новіших монографій і посібників, що їх захоплено студіює учнівська молодь.
Доповідач розповідав того вечора про численні чесноти, мужні вчинки, високу освіченість, гучні військові перемоги видатного державного діяча України – Івана Виговського. Забракло гетьманові одного – в рішучу, доленосну годину відкинути свій страх перед „громадянською війною”, приборкати внутрішніх ворогів. Так, саме укоськати, уговкати, кажучи словами Юрія Федьковича, частину старшини, а надто тих „пурявих”, упертих посполитих, що так успішно „оден другого воювали”. Професор згадував і інші причини тодішніх невдач. Чого б це ми мали міняти наш баштан та наші меди на пісний харч державної служби? – чухали чуби запорожці. Натомість діти шляхти дедалі більше відсувалися від необхідного січового вишколу. Іван Виговський плекав Чигирин як столицю західнього типу, запроваджував „манери”, не пив з козаками і так „віддалив” себе від поспільства.
 |
| Юрій Гаєцький і Василь Лопух |
Розглядалися мотиви діяльности визначних козацьких полковників Івана Богуна, Григорія Гуляницького, гетьмана Петра Дорошенка, з одного боку, та Якима Сомка, Василя Золотаренка, Павла Тетері, Івана Брюховецького, з іншого. У національно-визвольній війні, – підвів Юрій Гаєцький до однозначного висновку авдиторію, – успіх приходить передусім до тих, хто задля скріплення державної суверенности, як також в ім’я перетворення пробудженого народу на пана своєї історичної долі твердо пам’ятає про необхідність жертовно нехтувати особистими чварами та образами.
Сергій Панько
Фотографії Володимира Ткаченка